Які вони, поляки?
У поїзді, що прямував до західного кордону, супутниця запитала мене: які вони, поляки? До цього запитання не раз поверталися мої думки протягом подорожі Польщею, в розмовах з різними людьми.
По-перше, вони — інакші. Придивляючись до наших сусідів без упереджень, легко помітити, що сьогодні поляки далеко відійшли від багатьох стереотипів. Вони швидко змінюються. Перехід всього за 15 років від економічно і політично стагнуючої країни (члена соцтабору) до лідера за темпами економічного зростання (повноправного члена ЄС і НАТО) вимагає від громадян вміння швидко перебудовуватися, підприємливості і працьовитості.
Як показують дані соціологічних досліджень, сьогодні поляки виявилися серед європейських лідерів за працьовитістю. У той час, як для мешканців Західної Європи і США важливість роботи зменшується, жителі країн — нових членів ЄС стають все більшими ентузіастами праці. При цьому йдеться не лише про працю як джерело доходу. Для поляків праця в значно більшій мірі, ніж для більшості європейців, є справою амбіцій і честі. За даними соціологічних досліджень, 64% поляків прагне в роботі самореалізації і вважають отримання незароблених грошей принизливим. Так вважає також 47% чехів, 44% іспанців і французів, і тільки по 33% англійців, німців та американців. Відтак, може, вже настав час казати «працьовитий, як поляк» і «лінивий, як німець»?
Порівняно з іншими народами поляки є дуже недовірливими і мало толерантними. Соціологічні дані також свідчать, що вони — самітники та індивідуалісти. Найбільшою цінністю для них є сім’я. На другому місці — робота. Далі йдуть релігія, політика, відпочинок, друзі.
Поляки дуже горді за свій народ. За цим показником вони нарівні з громадянами США. Вони також апологети демократії. Виявляється, мало хто в світі так вірить у корисність і ефективність демократичного устрою.
Поляки гордi тим, що вони становлять один з найбільш католицьких народів у світі. Але відповіді на запитання «Наскільки важливий Бог у вашому житті?», свідчать, що не такі вже вони й релігійні, причому релігійність їхня останнім часом слабшає.
Щодо поглядів на економіку, то в Польщі переважає лібералізм, але він якийсь дуже вже егалітарний, навіть соціалістичний. Три чверті поляків вважає, що справедливе суспільство зобов’язане зменшувати суспільну нерівність. Половина — переконана, що причиною бідності є суспільна несправедливість. Аж 40% поляків вибрали б життя при соціалізмі, і тільки 46% — життя в сучасній Польщі.
Відтак, можна розвінчати ще один міф — про монолітність польського суспільства. Справді, для українця народ, що говорить однією мовою, має фактично одну церкву, одностайно зорієнтований на Захід виглядає напрочуд монолітним. Та, придивившись ближче, видно, що все не так просто. На політичній сцені це відображено в постійних коливаннях маятника політичних симпатій, періодично — в парламентських і урядових кризах через труднощі з утворенням сталих коаліцій. На побутовому рівні — в песимізмі, який зумовлений значною різницею рівня життя поляків.
У Польщі добре ведеться тим, хто швидко зумів модернізуватися і знайти свою «нішу». Це переважно молоді люди — енергійні і відкриті до змін. Дехто називає їх хижаками. Тут, як і в інших країнах, є частина населення, яка зуміла змінитися і щось робить, а іншій частині не вдалось пристосуватися і вона живе за рахунок соціальної допомоги. Кажуть, в Польщі по-справжньому працює біля 20% населення, забезпечуючи себе і решту 80%. Такий стан відбивається і на ставленні працівників до роботи — зокрема, у панічному страхові її втратити (офіційний рівень безробіття сягає 20%) і на ставленні підприємців та менеджерів до працівників, — експлуатація часом переходить всілякі межі.
Існує значна різниця в розвитку не тільки між столицею і регіонами, а й між різними регіонами. Захід Польщі значно випереджує за економічним розвитком Східні воєводства, і цей розрив поглиблюється.
Поляки незадоволені і поширеною тут корупцією, і високим рівнем злочинності. Бізнесмени нарікають на бюрократію і податкову... Та хотілось би бачити їх в наших умовах. Чи багато б вони тут досягли? Звичайно — ні (це підтверджує низький рівень польських інвестицій в українську економіку).
Повертатися в Україну завжди трохи сумно. Радісно спостерігати за успіхами, яких досягла Польща протягом останніх 15 років: стабільне економічне зростання, що становить близько 6% ВНП, там існує не лише на папері. І дуже прикро за Батьківщину, яка, потенційно сильніша за Польщу, протягом цих років скотилася до рівня країн третього світу, набула поганої слави і залишилася за парканом квітучої Європи. А може, не все ще втрачено? Так хотілось би вірити в те, що, обравши нову владу і, нарешті, визначивши свій шлях, Україна реалізує свій незмарнований потенціал і стане невдовзі одним з європейських лідерів. Дай Боже!
P.S. Чи вдалося мені відповісти на запитання супутниці? Важко сказати. Навряд, чи в Мілані, куди вона поверталася на роботу, продають українські газети.
