ЄС переживає «неправильні» референдуми

Минулими вихідними в Ірландії відбувся референдум щодо ратифікації Договору, підписаного на саміті Європейського Союзу в грудні минулого року в Ніцці, який став першим кроком до розширення ЄС, створення спільної європейської армії тощо. Із 32% ірландських громадян, які прийшли на дільниці для голосування, тільки 45 відсотків висловилися на підтримку договору, зате 54 відсотки виступили категорично проти його схвалення. Ірландський референдум став одним із низки уже проведених і тих, що будуть проведені в майбутньому, а волевиявлення на ньому в черговий раз продемонструвало негаразди європейської «п’ятнадцятки», яка раз по раз заявляє про перспективи розбудови єдиної Європи, забуваючи про реалії, які насправді унеможливлюють цей процес. Які, у свою чергу, полягають у розриві між бажанням та офіційними заявами політиків та громадською думкою країн Західної Європи (і не тільки членів ЄС). Коли в Данії минулого року на референдумі громадяни висловилося проти приєднання до зони євро, то ще було півбіди; коли у Швейцарії проголосували навіть проти переговорів про вступ країни до Євросоюзу, то і це ще був невеликий клопіт; інша справа з Ірландією.

Згідно з установчими документами ЄС, для втілення в життя основоположних рішень необхідна його ратифікація всіма п’ятнадцятьма членами об’єднання. Ірландія, керуючись волею народу, ратифікувати його не зможе. Під великим знаком питання тепер лишається і майбутній розвиток ЄС. Договір, підписаний главами держав ЄС торік у Ніцці, дався дуже важко. Аналітики навперебій твердили, що французький саміт завершиться крахом, проте вистражданий документ побачив світ, хоча і не в тому вигляді, в якому планувалося. Малоймовірно, що лідери цих 15 країн зможуть ще раз досягти тієї ж згоди, а головне — створити більш ефективний документ. Цього в Брюсселі робити й не збираються, про що заявив президент Єврокомісії Романо Проді.

Міністри закордонних справ країн ЄС, які наступного дня після оприлюднення результатів референдуму зібралися на саміті в Люксембурзі, одразу поспішили заспокоїти своїх європейських партнерів, що результати референдуму не будуть «гальмом на переговорах про розширення». У своїй спільній заявi глави зовнішньополітичних відомств ЄС закликали ірландський уряд поставитися з розумінням до нової проблеми й провести ще один референдум, тільки в жодному випадку на ньому не повинно стояти питання про перегляд Договору в Ніцці. Міністр закордонних справ Ірландії Брайан Коуен висловив свою підтримку заяві, пояснивши, що не хоче ізолювати свою країну від Євросоюзу. Проведення ще одного референдуму, на його думку, — єдино можливий шанс для виходу із незручної ситуації. Коуен заявив, що ірландський уряд ще має «виявити» причини негативного голосування на останньому референдумі й врахувати їх при проведенні наступного. Очевидно, на ірландців чекає небувалий «промоушн» євроідей із частими візитами лідерів країн-локомотивів інтеграції, які намагатимуться переконати ірландських євроскептиків отямитися й підтримати своїх майбутніх партнерів по об’єднанню.

Правда, ірландська «референдумна перешкода» далеко не остання. Наступний референдум має відбутися у Великій Британії, де населення висловлюватиме свою думку щодо приєднання до єдиної євровалюти. А якщо країна, яка претендує на лідерство у ЄС, висловиться проти, то наскільки є тривкими перспективи перетворення організації у цілісне, міцне й ефективне об’єднання?