Югославія: річниця під бомбові салюти
Мілошевич відверто вважається чорним демоном Європи. Можливо, це — одна з причин, через яку Захід йому не вірить. «Не думаю, що можемо з ним домовитися», — заявила днями держсекретар США Мадлен Олбрайт після того, як Росія наполягала на тому, що позиція Белграда щодо Косово змінилася. Усе, на що нібито погоджувався останніми днями Мілошевич — надання Косово максимально можливої автономії, повернення біженців, міжнародна присутність у Косово — наштовхувалося на неприйняття Вашингтоном та Західною Європою. Навіть більше — не припиняючи бомбардувань, НАТО та ЄС оголошують нафтове ембарго Югославії, забороняють видавати візи Мілошевичу та вищим функціонерам Югославії і рекомендують спортивним федераціям не проводити змагань із югославами. Натомість Захід уважно вислухав останні, досить сенсаційні виступи віце- прем'єра югославського уряду Вука Драшковича. Якщо вірити Драшковичу, Белград уперше за 34 дні війни наголосив на тому, що потрібно нарешті перестати обманювати свій народ, вдавати, що Сербія може перемогти НАТО або що Росія готова через сербів розпочати світову війну. Белград, за словами віце-прем'єра, визнає, що в разі, коли ООН вважатиме за необхідне присутність військ НАТО в Югославії під своїм прапором, то на це потрібно погодитися — досі це в офіційному Белграді, у тому числі самим Драшковичем, категорично відкидалося.
Сенсаційні промови Драшковича адресовано передусім західному споживачеві — адже вони робилися в інтерв'ю британському та німецькому телебаченню. І демонструють вони передусім, що в югославській владі вже немає тієї єдності, яка виникла після перших натовських бомбардувань Югославії. Немає єдності і в самій «третій Югославії» — вже рік, як перестали бути секретом серйозні тертя між Белградом та Чорногорією. Нині ж президент Чорногорії Міло Джуканович, у минулому — бізнесмен і тому реаліст, категорично не бажає підтримувати політику Мілошевича. У разі втрати Чорногорії Югославія Мілошевича звузиться до Сербії, яка не має виходу до моря та оточена не надто дружньо налаштованими до неї країнами. Можливо, саме це в поєднанні зі знищенням не лише військового, а й економічного потенціалу Сербії є метою Заходу — і тоді, після начебто очевидного падіння режиму Мілошевича можна було б говорити про перспективи надання Сербії допомоги в її поверненні до «європейської сім'ї». Поки що складається враження, що Захід вирішив зробити ставку на Драшковича — відомого письменника, недавнього дисидента й опонента Мілошевича. Його донедавна вважали прозахідним політиком — що було очевидною помилкою, як, власне, помилкою було й рішення про початок бомбардування. Ця помилка може дорого коштувати не скільки Сполученим Штатам та Югославії, якій уже нічого втрачати, скільки Україні, якій доведеться вирішувати ще не одну проблему своєї зовнішньої політики.
