«Залізний Фідель»

Комісія, відповідальна за американську політику на Кубі, підготувала доповідь, у якій рекомендує президенту Бушу підтримати ймовірний перехідний уряд на острові. Крім того, у Вашингтоні настрахані напрямом співпраці «Венесуела — Куба».

У повідомлені Комісії з допомоги свободі на Кубі, котра була заснована президентом Джорджем Бушем у 2003 році, висловлюються рекомендації американській адміністрації, аби бути готовими до ситуації на Кубі після Кастро. «Американський уряд повинен бути готовим заздалегідь, щоб надати допомогу ймовірному кубинському перехідному уряду». Один із наріжних пунктів цієї програми — надання допомоги у 80 мільйонів доларів «Фонду демократичного майбутнього Куби» для підтримки перехідного уряду після смерті кубинського комуністичного лідера. Мова йде про друге повідомлення цієї комісії, співголовами якої є державний секретар США Кондолізза Райс і секретар з торгівлі Карлос Гутієррес.

Найважливіше в планах Вашингтона полягає у тому, щоб гарантувати повернення підприємств, націоналізованих режимом Кастро, їхнiм колишнім власникам та їхнім нащадкам. Це ж саме стосується й землі. Цим питанням має займатися комісія повернення прав на власність, котру планується створити. Дотичною до цього є ідея створення комісії уряду Сполучених Штатів для економічної реконструкції Куби. Очевидно, що Білий дім прагне підготуватися до повернення свого впливу на Кубу і планує відновити права своїх громадян на власність, яку ті мали там до 1959 року.

Комісія також рекомендує більше використовувати економічні санкції проти Куби і посилити дипломатичні зусилля, щоб усунути вісь «Венесуела — Куба». Та ідентифікувати президента Венесуели Уго Чавеса як центральну політичну фігуру, нафтове багатство країни якого могло б допомогти життєздатності комуністичної системи після смерті Фіделя Кастро. Доповідь узагальнює аналітичну роботу більш як 100 службовців і 17 відомств та агентств уряду для Комісії з допомоги свободі на Кубі. Рекомендації повинні бути прийняті президентом США Джорджем Бушем, так само, як він затвердив всі рекомендації комісії після її першої доповіді у травні 2004 року. Що в підсумку призвело до ще більш жорстких обмежень на поїздки до Куби, особливо для кубинських іммігрантів. Але на відміну від доповіді 2004 року серія рекомендацій включає й такі, що класифікуються потребами національної безпеки. Хоча у тексті неодноразово підкреслюється — майбутній курс країни мають вирішувати самі кубинці, а не американський уряд.

Гроші фонду направлятимуться для формування фундаменту громадянського кубинського суспільства, поширення інформації в країні про те, що відбувається поза Кубою, прориву інформаційної блокади та допомоги громадянському кубинському суспільству реалізовувати демократичний перехід.

Доповідь рекомендує використати 31 мільйон доларів для того щоб створити фундамент громадянського суспільства на острові; 10 мільйонів — для фінансування академічних обмінів i нової програми стипендій для того, аби кубинці мали змогу навчатися за кордоном; 24 мільйони — щоб покінчити з блокадою інформації урядом Кастро, фінансуючи передачі антикастрівських телевізійних програм через супутники, і 15 мільйонів — для підтримки міжнародних зусиль з планування переходу до демократії після закінчення «епохи Кастро». У доповіді також наголошується про високопосадовців, котрі ховають свої фінансові активи в інших країнах. Тому рекомендується відстежувати ці активи, щоб потім мати змогу їх повернути для користі майбутнього нового уряду вільної Куби. Доповідь пропонує провести сильну дипломатичну кампанію, спрямовану на Європу і Латинську Америку, щоб отримати тверді гарантії міжнародної згоди на підтримку демократії на Кубі.

Попри те, що комунізм зазнав краху практично у всьому світі, однак залишилося ще кілька унікальних «заповідників» цієї догматичної ідеології. Один з них — всього за 120 кілометрів від узбережжя американського штату Флорида. Понад 47 років «кастровська» Куба існує всупереч економічному ембарго, накладеному на неї могутнім сусідом, Америкою. Після розвалу Радянського Союзу кубинському лідеру Фіделю Кастро і його уряду, щоб вижити без масованої радянської допомоги, довелося частково піти на економічні реформи капіталістичного зразка. На сьогодні головною галуззю кубинської промисловості є туризм. Гості з європейських країн і Канади приносять Кубі щороку біля двох мільярдів доларів. Туристів було б значно більше, якби і американці мали змогу відвідувати кубинські курорти.

Кубинський уряд дозволяє іноземні інвестиції, оскільки в нього просто немає ані грошей, ані технології на те, щоб будувати туристичні комплекси самостійно. Більш того, він заохочує рядових громадян, котрі здають туристам кімнати. Зміни виявилися настільки кардинальними, що, на думку деяких кубинців, Куба більше не є соціалістичною країною. Дійсно, на сьогодні суспільну кубинську модель за багатьма ознаками можна визначити як один із варіантів прихованого капіталізму.

В країні довелося скасувати економічне планування. Ще однією гіркою пігулкою для президента Кастро стала необхідність змінити ставлення до іноземних інвестицій. Роками Фідель Кастро розвінчував транснаціональні компанії як найбільше лихо для країн, котрі розвиваються, і поставив надійний заслон перед ввезенням до країни іноземного капіталу. Однак у 1993 році йому довелося визнати, що Кубі конче необхідне інвестування коштів за кордону. За цією реформою пішли й інші поступки: дозвіл приватним особам працювати на себе, децентралізація державних компаній і реорганізація виробництва продуктів харчування. Однак реформи були настільки погано скоординовані, що з ними вийшла повна плутанина.

Між тим, очевидні соціальні аномалії в розподілі доходів відразу ж впадають в око будь-кому, хто відвідує «острів Свободи». За кубинської дійсності повія заробляє нині у багато разів більше, аніж професор-нейрохірург. Все це відбулося тому, що економічні реформи на Кубі були половинчастими. Як вважають західні експерти, єдиною дійсно важливою реформою була легалізація долара США. Вона дозволила деяким кубинцям одержувати доходи незалежно від держави. Важке економічне становище країни змушує кубинський уряд йти на все нові економічні поступки. Тепер він взявся за найважче завдання — перебудувати цукрову промисловість, котра прославилася своєю громіздкістю.

Очевидно, що кубинській економіці не виправитись доти, доки не буде відмінено американський економічний бойкот. Але, з іншого боку, спостерігачі вже понад 40 років пророкують крах соціалізму на Кубі, а тим часом краху так і не відбувається: система змінюється, пристосовуючись до нових умов. Більше того, сьогоднішня Куба по-капіталістичному навчилася торгувати навіть своєю комуністичною системою, вправно рекламуючи її як визначну туристичну пам’ятку.

Американці докладають певних зусиль у рамках можливого в середині кубинського суспільства, щоб просувати демократію в цю острівну країну і пришвидшити закінчення 47-річного правління Фіделя Кастро. Парадоксом нераціонального направлення зусиль США у цьому напрямi є те, що якби з самого початку «ери Кастро» Америка не вводила жодних ембарго і обмежень для туристів, то і режим бородатого революціонера ніколи б не протримався так довго. Ізоляція кубинського суспільства дозволила комуністичним лідерам відірвати країну від решти держав регіону і проводити над її громадянами свої комуністичні експерименти.

Якою мірою США можуть сподіватися вплинути на розгортання подій на Кубі? Це питання залишається відкритим з огляду на зусилля вищого американського керівництва, які вони прикладали протягом останніх чотирьох десятиліть для «наведення демократичного порядку на Кубі». Крім того, не варто забувати про той факт, що Фідель Кастро вже фактично підтвердив висунення свого брата Рауля як офіційного свого спадкоємця. До того ж, рекомендації комісії надійшли в той час, коли Америка послабила свої впливи в регіоні. Прихід до влади президентів Чавеса в Венесуелі й Моралеса в Болівії великою мірою ізолює США в Латиській Америці. А Куба у свою чергу вийшла з блокади ізоляції, в якій вона перебувала дотепер.

Кубинський лідер, якому в цьому році виповнюється 80, як для своїх років — у дуже непоганій фізичній формі. Тому біологічний фактор зміни режиму на Кубі може зайняти ще тривалий час. Оскільки Кастро має спадково «добрі гени», медичне обслуговування йому надають на найвищому рівні сучасної медицини, а ще й до того він декілька років тому припинив курити свої улюблені сигари. Відтоді, коли 1 січня 1959 року на Кубі до влади прийшов Фідель Кастро, країна на довгі десятиліття опинилась під його владою. Цікаво, якщо «залізний Фідель» протягне ще років з 10, які зміни на Кубі можуть ще відбутися за цей час?..