Женева про майбутнє клімату

Кліматичний прогноз сьогодні стає одним із найважливіших чинників, які будуть визначати соціально-економічну політику майбутнього. Внаслідок глобальної зміни клімату спостерігається дефіцит прісної води, інтенсивне танення льодовиків, підвищена небезпека екстремальних метеорологічних явищ, руйнування екосистем. Тому питання, пов’язані з необхідністю більш повного розуміння, прогнозування і розв’язання в наші дні проблем, викликаних мінливістю і зміною клімату за допомогою використання надійної кліматичної інформації в процесі прийняття рішень, стояли в центрі уваги третьої Всесвітньої конференції, яка проходила минулого тижня в Женеві. Основна увага була приділена кліматичним прогнозам на період часу від декількох днів до 50 років з метою адаптації до зміни клімату і управління подальшими можливими ризиками. ВКК-3 була організована безпосередньо перед 15-ою нарадою сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату в Копенгагені в грудні, на якому країни планують виробити глобальну стратегію щодо пом’якшення наслідків зміни клімату на період після закінчення терміну дії Кіотського протоколу.

Серед безлічі тем, що обговорюються під час пленарних засідань і круглих столів, значне місце посіла проблема раціонального використання, управління і збереження водних ресурсів. Водне господарство тісно пов’язане з усіма галузями народного господарства і впливає на розвиток та розміщення продуктивних сил усередині країни. Воно має вирішальне значення в забезпеченні необхідних соціальних і побутових умов життя населення.

Рівень споживання води на душу населення щорічно підвищується. У період з 1990 по 2000 рік чисельність населення в світі виросла в чотири рази, а споживання води — в 7,5 разу. Згідно з даними щорічного звіту ООН про розвиток людини, 39 країн у світі із загальною кількістю населення 800 млн. людей майже наполовину залежать від водних ресурсів, які надходять до них ззовні. Україна входить в число шести країн євроазійського континенту, нарівні з Азербайджаном, Хорватією, Латвією, Словаччиною та Узбекистаном, які мають серйозні проблеми з водозабезпеченням і отримують від 50 до 70% своїх водних ресурсів ззовні. Таку думку висловили експерти ООН на торішній Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій якості питної води, відмітивши, що таке критичне становище з водозабезпеченням є серйозною небезпекою для національної безпеки цих держав.

Робоче засідання ВВК-3 на тему «Клімат і Вода» проходило під головуванням Євгена СТАХІВА, американського вченого, члена Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕІК), яка в 2007 р. стала лауреатом Нобелівської премії світу. У цей час доктор СТАХІВ є технічним директором Міжнародного центру ЮНЕСКО з управління водними ресурсами ICIWaRM. Майже сорок років професійної кар’єри в Інституті водних ресурсів інженерних військ США (IWR, U.S. Army Corps of Engineers), співголовування в Комітеті IPCC протягом 1989 — 2005 рр., публікації понад 100 наукових статей і 150 технічних звітів зробили Євгена СТАХІВА визнаним фахівцем у галузі гідроресурсів.

— Між другою і третьою Всесвітніми кліматичними конференціями пройшло 19 років. Які результати очікуються від минулої у Женеві ВКК-3?

— Між другою і третьою Всесвітніми кліматичними конференціями чотири рази проводилися засідання Міжурядової групи експертів зі зміни клімату. ВКК-3 не випадково було скликано напередодні наради в Копенгагені: необхідно звернути увагу світової громадськості на проблеми зміни клімату і розробити наукові підходи до розв’язання питань, які будуть обговорюватися в грудні. Тема зміни клімату і його економічних, соціальних та екологічних наслідків для розвитку суспільства вперше з’явилася у наукових дискусіях світового масштабу в 1989 р., коли відбулося перше засідання МГЕІК (англ. IPCC — Intergovernmental Panel on Climate Change). 20 років тому мало було відомо про зміну клімату. Особисто я почав займатися вивченням цього питання ще в 1970-х рр., коли захищав докторську в Університеті Джона Хопкінса. Основна задача ВКК-3 — мобілізувати ресурси і знайти фінансування для проведення подальших наукових досліджень. Вчені намагаються передбачити зміни клімату на планеті та в окремих регіонах на 50-70 років уперед. Однак сьогодні ми ще не можемо точно прогнозувати, яка буде погода через місяць, наприклад, у Карпатах. Чи будуть дощі, яка кількість, чи випаде сніг та ін. Зараз метеорологічні науки ще не настільки досконалі, щоб передбачати клімат на декілька років наперед. Думаю, що років через 20 — 30 можна буде говорити про це більш впевнено.

— Ви були старшим експертом при міністерствах водного господарства Іраку, Вірменії, Бангладеш, країн басейну Аральського моря та України. Які, на ваш погляд, першочергові проблеми, пов’язані з управлінням гідроресурсами, які повинні вирішуватися в Україні?

— В Україні існують великі проблеми з водопостачанням, особливо в південній частині, у Херсонській області, в степових районах, у Криму. Мова йде не тільки про кількість, але й про якість води. Водозабір проводиться на лінії ѓрунтових вод, тому у питної води солоний присмак. Однак кількість води не є проблемою, якщо в наявності грамотне управління водними ресурсами. В Україні витрачається дуже багато води. Я вважаю, що ви маєте всі технічні передумови, наукові кадри, добре організовані спеціалізовані відомства — Держкомітет по гідрометеорології, Управління меліорації та водного господарства. Але вони не співпрацюють між собою. Ви б могли досить легко вийти з нинішньої складної ситуації, якби всі зацікавлені відомства скоординували свої зусилля на спільній роботі.

Природна нестача водних ресурсів у країні — це не проблема. В Австралії, наприклад, регіон Морнінгтон (Mornington) являє собою практично пустелю. Але там ростуть найкращі сорти винограду, виготовляються прекрасні вина, які експортують у багато країн світу, приносячи виробникам великі прибутки. На мій погляд, модель управління водними ресурсами в Австралії є на сьогодні найбільш довершеною.

— Згідно з думкою експертів ВМО, зміна клімату приведе до двох основних проблем управління водними ресурсами в Європі: підвищенню водного стресу і збільшенню ризику паводків, в основному в країнах Східної Європи. Щорічно мешканці західних областей України страждають від сильних повеней. Чи можна передбачити ці біди і як їм протистояти?

— Ви в Україні не любите дивитися далі свого носа, тобто виходити за межі своєї країни в пошуках досвіду і знань. Ваші вчені не люблять читати західну наукову літературу, вони вважають себе досить компетентними задля того, щоб користуватися і впроваджувати в себе ідеї, розроблені за кордоном. Я це вже давно помітив, тому що часто доводиться з ними спілкуватися на різних наукових конференціях. Вони не хочуть побачити і зрозуміти, якого прогресу досягли інші країни, що мають у себе ті ж самі проблеми.

Я знайомий із заступником глави Держкомітету України з водного господарства Миколою Бабичем, ми проводили спільні конференції. Мені здається, що він із тих керівників, які готові перейти на більш сучасні методи управління водними ресурсами. Наприклад, коли у минулому році в Карпатах були великі паводки, Держкомітет із водного господарства та Гідрометеорологічна служба України спільно використали систему моніторингу, що допомогло прогнозувати настання паводків і тим самим заздалегідь попередити та евакуювати населення. Я організував зустріч представників Академій наук України та Америки саме з питань зміни клімату і його впливу на повінь в українських Карпатах. На початку грудня в Вашингтоні ми чекаємо делегацію ваших вчених на чолі з паном Бабичем.

Наукові кадри і технічні експерти у ваших міністерствах досить професійні, вони розуміють потреби ситуації, що склалася, і могли б ефективніше працювати, поєднавши свої зусилля. Але цьому заважає політична нестабільність у вашій країні, хаос в уряді, постійні зміни у владних структурах.

— Ви чудово розмовляєте по-українськи, у вас типово українське прізвище. Розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

— Мій батько родом із Перемишля, а мама зі Львова. Батько був членом ОУН, у 1943 р. організовував підпільні групи на Донбасі. Після війни сім’я жила в німецьких і австрійських таборах, а в 1949 р. ми переїхали до Нью-Йорка. Я мріяв стати вченим-фізиком: коли було запущено перший супутник, багато хто з хлопців хотів пов’язати свою кар’єру з фізикою. Але за складом мислення я більше практик, ніж теоретик, тому й пішов у інженерію. Мене цікавила гідрологія, океанографія, водні ресурси, клімат. 1960-х роках я працював у Колумбійському університеті в Нью-Йорку як асистент знаменитого вченого —кліматолога, який вже в той час задумувався над питаннями зміни клімату, впливу океанів на атмосферу.

— Ви часто відвідуєте Україну. Які, на ваш погляд, зміни відбулися за 18 років незалежності, і як сприймають сьогодні Україну за кордоном?

— Працюючи для Всесвітнього банку як експерт, я бував практично в усіх великих містах України. З 1990-х років Україна зробила величезний прогрес у всіх сферах. Якщо в 91 р. я не міг купити пива на Хрещатику, то сьогодні прилавки ваших магазинів рясніють товарами. Однак економічно і політично Україна не стабільна. Ми, напевно, тут в імміграції (у вас прийнято говорити «діаспора», а ми називаємо себе «імміграція») були дуже оптимістичні. Ми вважали, що за 18 років незалежності Україна зробить набагато більший прогрес. Особисто я думав, що за десять років Україна вже зможе стояти на своїх ногах. Чесно кажучи, ніхто у нас не передбачав такого політичного хаосу всередині країни. Україна ж не належить до категорії слаборозвинених країн. Я, мої друзі, багато з яких досягли успіху в бізнесі, протягом цих 18 років, як могли, допомагали Україні. В Америці діють асоціації та товариства, створені для допомоги Україні: фінансування спільних проектів, гранти для навчання і стажування. Ми робимо все, що можемо, але ми не в змозі вирішити ваші проблеми. Це внутрішні проблеми вашої країни.