Знову гармати замість масла

Виступаючи на колегії Міністерства оборони Росії, президент Володимир Путін зажадав від оборонного комплексу протягом найближчих років скоротити дедалі більше відставання Росії від США у військовій сфері. Обґрунтування цілком у дусі часів холодної війни. «Робляться методичні спроби тим чи іншим чином розхитати стратегічний баланс. Фактично запущено другий етап створення глобальної системи ПРО США, зондуються можливості для подальшого розширення НАТО на схід. Існує небезпека мілітаризації Арктики. Динаміка геополітичної обстановки потребує від нас вивірених і швидких дій. Збройні сили Росії мають вийти на принципово новий рівень можливостей вже в найближчі 3-4-5 років», — заявив російський президент. Усе це за Путіним пряма загроза інтересам Росії, і вона вельми небезпечна, тому її не можна ігнорувати. До цього він додав, що на планеті множаться і розширюються зони нестабільності, не припиняються збройні конфлікти на Близькому Сході і в Азії, зростає небезпека «експорту радикалізму і хаосу до найближчих з нами регіонів».

В організаційному плані Путін також зазначив: «Потрібно завершити процес створення повноцінних угруповань на всіх стратегічних напрямах, усі з’єднання частини необхідно утримувати лише в категорії постійної готовності». Міністр оборони Сергій Шойгу одразу ж заявив, що для захисту інтересів Росії в Середземному морі необхідно створити окреме управління оперативного з’єднання ВМФ Росії.

Та яка армія без сучасного озброєння? Ось і ставить верховний головнокомандувач завдання, аби «частка озброєнь нового покоління в Росії становила до 2015 року 30%, до 2020 року — до 70—100%...». Протягом найближчих двох років має бути створено систему перспективних досліджень і розробок у галузі науки і військових технологій.

Відповідно, під таке завдання грошей шкодувати не варто. У найближчі десять років на нове озброєння передбачається витратити 23 трлн рублів (755 млрд доларів). Іншими словами, по 75,5 млрд доларів щороку.

Що й казати, завдання ставиться вельми амбітне. Звернімо увагу, що про те, аби наздогнати і тим паче перегнати США за озброєннями, не йдеться. Постає запитання, що розуміти під таким озброєнням. І друге, не менш важливе запитання — а чи в принципі сучасна Росія може досягти поставленої мети.

Військово-промисловий комплекс СРСР був набагато сильніший, ніж нинішній російський. Проте йому аж ніяк не до снаги було змагатися з американським ВПК з новітніх зразків озброєнь. СРСР ніколи не вигравав гонку озброєнь. Передусім за якісними показниками. Радянська промисловість так і не спромоглася випустити хоч один повноцінний авіаносець, а їх усічену версію назвали авіаносним крейсером. І таких прикладів можна навести чимало.

І ось тепер, коли від радянського ВПК в прямому і переносному сенсі мало що залишилося, ставиться таке складне завдання перед російським оборонним комплексом. Але вже давно відомо, що він дати озброєння третього покоління, про п’яте й не йдеться, не може. Найближчими роками буде побудовано всього 6 нових підводних човнів і кілька бойових кораблів. І з таким флотом хочуть не лише захищати величезне узбережжя, але й прямувати в теплі моря. Про ракету «Булава» годі й згадувати. Адже цей проект, як і ракет «Тополя», дістався ще від Радянського Союзу.

Китай, в якого ВПК набагато новіший і можливості в країни інші, не ставить собі за мету наздогнати й перегнати Америку. У галузі авіації китайці зараз вирішують завдання створення і прийняття на озброєння літаків третього й четвертого поколінь. Врахуймо, що кожне нове покоління військової техніки — справа дуже дорога. Настільки, що Пентагон вимушений був або заморозити, або урізати проекти створення винищувачів п’ятого й шостого поколінь. Порівнювати технологічні можливості американського ВПК з російським немає сенсу. Незважаючи на нафтогазові прибутки, Росія залишається бідною і відсталою в технологічному плані країною. Такою вона була завжди, і період СРСР не є винятком.

Країна потребує технологічного оновлення, на що необхідні просто величезні кошти, з урахуванням клімату і великої території. А замість цього гроші прямують на марну спробу комусь щось довести.

Як відомо, в Росії, і в Україні також, великою проблемою є дороги. За оцінкою експертів Всесвітнього економічного форуму, Росія посіла за якістю доріг 136 місце у світі з 144 з результатом 2,3 бала. Україна там само і з такими самими показниками. Гірші дороги лише в сусідній Молдові — 1,5 бала.

І ось на реконструкцію і будівництво російських доріг до 2015 року витратять від 620 до 740 млрд рублів (20—24 млрд доларів). Це в шість разів менше, ніж на нове озброєння в річному обчисленні. І навіть нові російські дороги будуть зовсім не такими, як німецькі, французькі чи італійські, у крайньому разі португальські дороги. Хто їздив, той у цьому переконався.

Колишній міністр фінансів Олексій Кудрін заявив у листопаді минулого року кореспондентові газети «Ведомости», що «у той час як всі країни починають скорочувати оборонні витрати, Росія чинить навпаки. Але в нас немає ні можливостей, ні коштів, аби збільшувати ці (військові) витрати». За його словами, торішнє збільшення військових витрат дорівнює всьому бюджетові сфери освіти (2,5 трлн рублів, або 83 млрд доларів).

Виникає стійке відчуття, що Росію втягують у новий виток гонки озброєнь аж ніяк не внаслідок глобальних загроз із Близького Сходу чи американської протиракетної оборони і тим більше через міфічне розширення НАТО.

Навіщо нинішній Росії оперативне з’єднання з 6—10 кораблів у Середземному морі? Протистояти, як за радянських часів, американському флотові? Але це навіть не смішно з огляду на кількість і можливості. До речі, підкорятиметься це угруповання Чорноморському флотові, який базується на українській території. Тих, хто підписував харківську угоду, запитали, що вони думають з цього приводу? Судячи з усього, ні.

Могутності ВПК боявся сам товариш Сталін. Він намагався з ним боротися, формуючи справи авіаторів, маршалів. У своїй основі «ленінградська справа» теж мала військово-технічне походження. Але нічого не вийшло. Як засвідчила історія з відставкою міністра Сердюкова, навіть несміливі спроби дещо стримати апетити генералів ВПК наражаються на такий сильний опір і агресію, що Путін не ризикує сперечатися з цим монстром. Тому гроші на оборонку виділятимуться у дедалі більшій кількості, та чи буде до 2020 року в армії новий вид озброєнь... Як казав Ходжа Насреддін, когось не буде, а про когось або про щось не згадають.

Генерали ВПК не лише розкрадають бюджет. Вони є рушійною силою, разом із найвищим прошарком чиновництва, печерного антиамериканізму й антизахідництва. Їм ніяка розрядка не потрібна, більш за те, вона згубна. І це цілком збігається з політичними цілями Путіна. Зовсім ізолювати країну, як при Сталіні, не можна, але розв’язати пропагандистське промивання мізків цілком. А заразом пояснити народові, що через лютих американців доводиться витрачатися на те, аби була «броня міцна і танки наші бистрі». А дороги і все решту для людей почекає. Адже їздили якось і жили з такими, та й читати-писати якось навчилися...