Альтернативна БЮРОкратія

Як для фестивалю, невеликі, — всього чотири дні, — «Альтернативи», по суті, є індивідуальним проектом, побудованим на вольовому зусиллі однієї людини — кінознавця Олександра Рутковського. Запитання про назву виникає відразу, і запитання це досить важливе — адже йдеться про пріоритети. Альтернативи — чому? Тій же «Молодості»? Та це навряд чи — через несумірність, так би мовити, вагових категорій. Огляд альтернативного кіно? Але із семи повнометражних фільмів лише один — «Цикута» Олександра Шапіро може бути з гріхом пополам названий альтернативним, всі ж інші — або мейнстрім, або давно відомі картини знаменитих, визнаних майстрів. «Мамі сто років» (1979 р.) іспанського майстра Карлоса Саурі, сенсація минулорічних фестивалів «Людина кусає собаку» (2001 р., бельгієць Ремі Бельво), «Брат якудзи» (2001 р.) живого класика із Японії, Такеши Кітано, лідер бразильського прокату «Містерія про Заступницю» (2000 р., режисер Гель Арраес), комедії «Всі прославлені» (Бельгія) і «Дорогою до Еммауса» (Фінляндія) — при всьому бажанні ці стрічки до альтернативних, експериментальних не зарахуєш. Пошуковий екран обмежився переглядом добірки польської альтернативи («Польський кіч», «То тут, то там», «Па-де-де) і тією ж «Цикутою». До речі, остання була і єдиним українським повнометражним фільмом.

Таким чином, висновок напрошувався єдиний — «УА» — це, швидше альтернатива глухому куту, коматозній ситуації, у якій опинився вітчизняний кінематограф як такий. Підтвердженням тому — тематична спрямованість круглих столів на фестивалі, присвячених, відповідно, проблемам жанрового кіно: «Посміховище: суспільна доля кінокомедії деінде і в Україні» і «Жах» як феномен національної екранної культури».

Дійсно, навіть самі розмови про альтернативний, авторський, арт-хаусний екран будуть просто безпідставні доти, доки не відбудеться та частина кіно, якій експериментатори опонують — жанрові, масові, розважальні фільми. Власне, саме така альтернатива — багатий, різноплановий кінематограф проти убогого і одноманітного — представляється насущною. Відрадно, що таке розуміння є і у організаторів «Українських альтернатив».

У цьому плані цінний досвід бельгійського кіно, представленого на фестивалі. Так, «Усі прославлені» — видовищна сатирична комедія, побудована на обіграванні штампів шоу-бізнесу і кримінальних стрічок. Напевно, подібних фільмів для безтурботного суботнього перегляду в Бельгії виходить безліч, і вони мають стабільний глядацький успіх. Жовчна фантасмагорія «Людина кусає собаку» — це вже опозиція такого роду «розважанню», призначена для більш вузької, інтелектуальної аудиторії. Якщо ж додати сюди бельгійських режисерів братів Дарденн, що підкорили своїми новаторськими драмами «Розетта» і «Син» Канський та Венеціанський кінофестивалі, то стає зрозумілим механізм повноцінного функціонування будь-якої національної кінематографії. Одні режисери — їх більшість — створюють масові, розважальні опуси, збільшуючи прибутки прокатчиків і продюсерів, забезпечуючи можливість для професійного зростання акторів. Елітарна меншість, у свою чергу, завдяки матеріальним ресурсам мейнстріму, йде вглиб кіномови, неквапливо шліфує шедеври — і, зрештою, добуває призи та визнання, в тому числі, на славу своєї країни. Що, в свою чергу, кидає виклик розважальникам, запрошує їх до подальшої роботи. Саме така модель відсутня нині в Україні, саме тому і масове, і авторське кіно приречені на неповноцінне, недовтілене існування. Дуже хочеться сподіватися, що розуміння ситуації стане переважаючим на «Альтернативах» і, можливо, дасть плоди в недалекому майбутньому.

А головною подією фестивалю поки що стало оголошення про створення Бюро української кіножурналістики (БУК). Згідно із запевненнями Рутковського, в БУКу зберуться не тільки кінознавці, але люди, які більш-менш регулярно пишуть про кіно, щоб вплинути на сам кінопроцес. Результат такої співпраці — рейтингове голосування постійних учасників Бюро з подальшим врученням премій у декількох категоріях. Номінації — найрізноманітніші: кращий фільм, кращий режисер, актор, продюсер або навіть подія року — наприклад, оголошення про фінансування того чи іншого проекту. Розмір премій, їх назви, так як і джерела їх фінансового забезпечення, поки що залишаються в таємниці. Точно відомо одне: що передбачена і антипремія — найбільш невдалій персоні або фільму, і називатися буде вона, звичайно ж, «Гарбуз».

Загалом, друге видання «УА» вселяє обережні надії, що цей фестиваль буде не просто черговою — серед багатьох інших, — акцією цехової солідарності, а живою, дійовою структурою — заради майбутнього українського кіно.