Брати відповідальність – вчинок сильних

Премія імені Джеймса Мейса за громадянську позицію... Так іменується почесна відзнака, заснована головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною. Ця нагорода щорічно присуджується спеціальною Громадською радою (вперше — у 2009 році) за публіцистичні твори, що відстоюють високі принципи й ідеали національної та особистої свободи як цілої української нації, так і реальних, конкретних людей, що утворюють нашу складну й прекрасну спільноту. Премію діставали ті журналісти, історики, філософи, громадські діячі (Ігор Лосєв (2009), Ігор Сюндюков (2010), Сергій Грабовський (2011), Олександр Палій (2012), Петро Кралюк та Володимир Бойко (2013), Валентин Торба (2014), Іван Капсамун (2015), котрі професійно блискуче, чітко і недвозначно заявили на шпальтах «Дня» свій погляд на найгостріші проблеми української історії ХХ століття (Голодомор 1932—1933 років, Друга світова війна, постгеноцидність як глибинна травма українського суспільства та нашої свідомості — тут спадщина великого Джеймса Мейса назавжди залишиться еталонним зразком).

Крім того, цілком заслужено здобували цю високу нагороду, шановану й знану в Україні, ті з лауреатів із поданого вище списку, які безстрашно, часом — з величезним ризиком особисто для себе (як Валентин Торба) кинули виклик сьогоденним, новочасним спадкоємцям тоталітарної імперії, викривали (як Іван Капсамун) олігархічну пастку — «котел», що в ній опинилась Україна з вини цілком конкретних владоможців (прізвища були надані!). Внаслідок цього до нас прийшла війна.

«На жаль, українці далеко не завжди осмислювали ті події, які відбувалися в нашій країні, — коментує «Дню» філософ, проректор Національного університету «Острозька академія», лауреат Премії ім. Джеймса Мейса за громадянську позицію-2013 Петро Кралюк. — Зокрема глибокого осмислення Голодомору так і не відбулося. Першим хто почав всебічно досліджувати це питання був саме Джеймс Мейс. Тоді далеко не всі розуміли чим займається ця людина і не могли адекватно оцінити значення його місії. Першим хто його помітив і надав Мейсу серйозну трибуну — була газета «День». Саме завдяки вашому виданню ця тема піднялася на вищий рівень. Лише майже через 20 років після проголошення незалежності України, Голодомор був визнаний геноцидом. Боюсь, що така ж саме ситуація складається останні два роки і з війною на сході. Ми зараз навіть боїмося офіційно визнати, що у нас триває війна, а не антитерористична операція. Цей відхід від реалій в чомусь співвідноситься з тим, як українці заплющували очі на свою трагедію Голодомору. Коли йдеться про нинішню війну, то як правило говорять про факти, події, але немає системного осмислення цього явища і його причин. Адже це не лише збройний конфлікт, але й ідеологічний. Це війна за місце в історії і є продовженням агресії Кремля, яка відбувалась й до того. Боюсь, що знову мине багато часу поки з’явиться людина, яка зможе ґрунтовно проаналізувати ці події».

Ніхто не може заперечити, що публіцистичні дослідження витоків та причин наших трагедій ХХІ століття (до речі, Джеймс Мейс теж блискуче писав «історію сучасності») — це вкрай потрібний зараз, в добу змаління принципів та ідеалів, вияв громадянської позиції. Розмірковуючи ж над тим, хто є гідним претендентом на здобуття премії Джеймса Мейса 2016 року, ми в «Дні» замислились ось над чим. Чи не варто нам при відборі кандидатів особливо підкреслити роль культури як незамінного, всеохопного та, по суті, єдиного джерела та середовища свободи нації та свободи людини        — про що, до речі, не раз писав Джеймс Мейс. Нам здається, що це було б добрим, надійним критерієм при визначенні гідних лауреатів, які беруть відповідальність на себе і мають ясно окреслену життєву позицію.

Отже, уважно слідкуйте, хто стане новим лауреатом премії Джеймса Мейса за 2016 рік. 24 листопада, о 16.00.