Час зупинився у фарфорі
Справжню ретроспективу феномену київського фарфору представив минулої п’ятниці Музей українського народного декоративного мистецтва. Виставка, яка функціонуватиме близько двох місяців, ставить перед собою мету нагадати відвідувачам, що фарфор не постарів і за тисячу років свого існування. І як наочний приклад, постають вже раритетні тарелі та вази метрів пензля. Це наразі практично історичні роботи Марфи Тимченко, Віри Павленко, Ірини Клименко-Жукової, а також «українського китайця» Олександра Сорокіна з їхнім петриківським розписом, чи не найважчою технікою, як поділилися самі майстри.
Перше народження фарфору пов’язане з рафінованою культурою Сходу. Друге — з витонченою культурою Європи XVIII ст. — Мейсен, Відень, Берлін, Севр, Петербург. Для України тими «камертонами» культури стали Корець, Баранівка, Межигір’я. Однак вже наприкінці XX століття найбільшим центром художньої творчості Борисфенового краю стає Київський завод художнього скла. Час усе змінює... Не дивно, що нині вже немає того оптимізму, оскільки вироби з фарфору на Київщині випускає хіба Акціонерне підприємство «Деффа» (в минулому Київський експериментальний кераміко-художній завод). І то, більшою мірою, на замовлення іноземних представництв. «Вироби з фарфору — це не ширпотреб, — зауважив Олександр Цапенко, голова спостережної ради ВАТ «Деффа». — Вони завжди були чимось особливим, на них орієнтувалися люди з високим достатком. І, очевидно, так буде і надалі». Проте, якими б песимістичними не були прогнози, судячи з експонатів, то є далеко не так. Оскільки, як з’ясувалося, нині підприємство хоч і орієнтується на помпезність і одночасно досконалість та якість, його кружки таки доступні за цінами навіть для пересічного покупця (на деяких розкладках, судячи з власного досвіду, їх можна виторгувати за 7—8 грн.).
Ближче до закриття виставки за спільним проектом музею та підприємства планується аукціон робіт. Отримані гроші мають перейти авторам або ж їхнім сім’ям. Виходить, що вже нині можна придивлятися до виробу, який ви б хотіли мати у себе вдома. А тим часом наймасовішими виробами, на противагу колишнім сервізам, виходить промислова тара (оригінальні пляшки, баночки, кухонне приладдя) і, звісно ж, сувеніри. Очікується, що в найближчі 5 років виробництво останніх іще зросте. Хай там як, а на підтримку власне оригінального київського фарфорового мистецтва не завадило б оголосити кілька грантів. А то подальші виставки, за практично формального виробництва і відсутності шкіл, ризикують стати хіба історичним надбанням без поповнення модерном.
