«Для нашої родини ваші публікації — реквієм за загиблими»
Шановна редакціє газети «День»!
Я — Монаков Володимир Костянтинович, син Монакової (Неласої) Ганни Євгеніївни, спогади якої ви опублікували у вашій газеті.
Днями я отримав від вас пакет з газетами «День» від 10-го жовтня і 10-го листопада з публікаціями Ірини Магрицької з теми Голодомору.
Я заніс ці газети мамі. Вона навіть розгубилася. Вона ж не знала, що там вмістили її знімок з онукою Юлією. Звичайно, емоцій — море. І сльози, і радість. Сльози від страшних спогадів і радість від того, що ті події, які вона пережила дитиною, і які носила у своїй пам’яті все життя, стали відомі багатьом людям. Люди мають знати правду і ні в якому разі не забувати цю похмуру сторінку історії.
Я подумав ось що. Адже те, що ви зробили, розголосивши, оповівши громадськості, народу історію однієї з багатьох мільйонів жертв режиму, є громадянський подвиг. Хай народ знає правду, хай пам’ятає про жертви — адже тільки в такому разі можна сподіватися, що таке лиходійство, вчинене фанатиками, засліпленими фальшивою ідеологією людьми і просто негідниками, ніколи не повториться.
Для нашої сім’ї ці публікації — своєрідний реквієм за вбитими, навіть не вбитими, а замордованими, невинними дітьми — маминими братами, і молодими, по суті, людьми — батьками мами.
Саме реквієм. Адже реквієм створюється потім, щоб нагадати живим про загиблих. Якби не ваші публікації, не самовіддана і шляхетна діяльність подвижниці — Ірини Магрицької, то в пам’яті людства не залишилося б і сліду від життя маленьких дітей з крихітного українського села. НЕНАЧЕ ЇХ І НЕ БУЛО НА ЗЕМЛІ! А тепер вони житимуть у пам’яті народу, у пам’яті тих, хто прочитав ці статті, хто дивився телепередачу, в якій Президент зачитав уривок зі спогадів моєї мами. І навіть, більше того, пам’ять про них залишиться в інформаційному полі людства, адже те, що написано і опубліковано, стає вічним!
Хочу вам сердечно подякувати за ці публікації. Мама все життя жила з цими враженнями дитинства, мене також все моє свідоме життя хвилювала ця тема: чому у нас немає бабусі й дідуся, чому немає їх фотографій, що значить «із дитбудинку» і т. ін.
Ще раз хочу підкреслити величезну важливість вашої роботи для країни, для народу, для молодого покоління. Велика вам подяка!
