Джордж ВАЙГЕЛЬ: «Я спробував представити Папу Iвана Павла таким, яким той був»

Cьогодні в Українському католицькому університеті презентують нову книжку Джорджа Вайгеля «Кінець і початок». Це вже друга його робота про Великого Папу Івана Павла ІІ. Перша — «Свідок надії» — стала світовим бестселером. (Торік вона вийшла в українському перекладі у видавництві УКУ як і «Кінець і початок»). Також разом із ректором УКУ єпископом Борисом (Ѓудзяком), правозахисником Мирославом Мариновичем, релігієзнавцем Віктором Єленським та істориком Олегом Турієм американський філософ візьме участь у симпозіумі «Церква у ХХІ столітті: виклики служіння у глобалізованому світі».

Джордж ВАЙГЕЛЬ — католицький теолог, філософ, бібліограф Святішого Отця Івана Павла ІІ, старший співробітник Центру етики і суспільної політики у Вашингтоні (США), автор біля 20 книжок, один з найвідоміших американських експертів із проблем зв’язку релігії із суспільним життям. У переддень презентації його новинки у Львові він дав інтерв’ю для «Дня» в Посольстві Ватикану в Україні.

— 1995 року я взявся за написання «Свідка надії» з відчуттям, що пишу про одну із наймасштабніших постатей ХХ століття, чию біографію в книжковій формі не було всеохоплююче представлено, — зазначає Джордж Вайгель. — Очевидно, тому, що інші біографи не сприймали серйозно його як людину віри і не вникали в інтелектуальне життя понтифіка. Це так, якби писати біографію Майкла Джордана, оминаючи сам баскетбол. Моя книжка досі резонує, мабуть, тому, що я спробував представити Святішого Отця таким, як той був насправді.

На запитання про те, що найперше спадає йому на згадку, коли мова заходить про Папу Івана Павла ІІ, пан Вайгель говорить:

— 14 грудня 2004 року ми разом з Папою вечеряли. Минав сьомий тиждень після смерті мого батька. Я переживав втрату. Понтифік був хворим. Виглядав втомлений — багато різних подій відбулося в його житті за цей час, поки не бачилися. Однак найперше, що він запитав, побачивши мене, було: «Як ваша мама після смерті свого чоловіка?» Тобто, у нього було велике серце душпастиря. І наприкінці життя ще більше переживав власне покликання бути добрим душпастирем, хоч з часу висвячення його на священика пройшло понад 50 років.

Про те, який повинен бути сучасний душпастир, виклики, що стоять перед Римо-католицькою церквою, загрози секуляризму в Україні, актуальність рішень, ухвалених РКЦ на ІІ Ватиканському соборі понад півстоліття тому — в інтерв’ю з Джорджем Вайгелем незабаром у «Дні».