«Головне – розірвано «братерські ланцюги» з Росією»

Лідера Норильського повстання в таборах ГУЛАГу 1953 року, інтелектуала, морального авторитета і давнього друга «Дня» — Євгена Степановича Грицяка — нагородили ювілейною медаллю «25 років Незалежності України». Церемонія нагородження відбулася під час урочистостей до Дня Незалежності в місті Снятин Івано-Франківської області. Попри хворобу та незадовільний стан здоров’я Євген Степанович, заручившись підтримкою онука Тараса Романюка, відвідав райцентр, щоб «побачити побратимів і взяти учать у спільному святкуванні ювілею Незалежності».

«Направду почуваю себе зле. Але в районний центр їздив. Дуже хотів долучитися до святкування річниці Незалежності України. Відвезли на машині. По залу небагато пройшов і відразу сів на стілець. Цілу годину дивився святковий виступ. Нагороди вручали на сцені, однак я не зміг піднятися. До мене голова райдержадміністрації спустився і нагородив на долині, — відповів на привітання від «Дня» Євген Грицяк. — Я дуже вдячний за цю відзнаку й за увагу держави до мене. Це велика честь. Можливо, я на неї і не заслуговую. У нас лише дві нагороди на район такого рівня. Пишаюсь. І справді, щиро вдячний за увагу».

— Євгене Степановичу, вас відзначили медаллю «25 років Незалежності України». Що країні вдалося за цей час, а що ні?

— Я переконаний, що нам вдалося багато. Передовсім — врятувати саму країну, утримати її незалежність. І головне — розірвати «братерські ланцюги» з Росією. Сподіваюсь, назавжди. Сьогодні кожен українець — на сході країни він мешкає чи на заході — почуває себе єдиним. Горе об’єднало, допомогло українцям краще себе ідентифікувати. Люди глибше почали себе розуміти, плекати культуру, вивчати історію. Це — важливе досягнення. Шкода, що таке «прозріння» було здобуте великою ціною.

— Відповідальність у цьому на людях, котрі всі ці роки були при владі?

— Передовсім, так. Проблема нашої влади, яка всі 25 років регулярно змінювалася і змінювала вектор розвитку країни, в промахах щодо стратегічних союзників. Наші президенти не мали чіткого розуміння справжнього «фактору Росії», тобто того, що Росія таки може піти війною проти України. До цього все йшло, й навіть поодинокі голоси попереджали. Але сліпе бажання корисної співпраці, умисна орієнтація на так званого «старшого брата» — це був злочин. І за нього країна зараз дорого платить. Лише нині починає приходити розуміння реального стану загрози.

Я дуже боюся відкритої війни Росії проти України. А вона, маю на увазі повномасштабне вторгнення, цілком реальна. Чув у новинах, що на Донбасі зараз більше російських танків, ніж у Німеччині та Англії разом взятих. Ми «в котлі». Донбас залишається окупованим, там іде підсилення російських військ, будують казарми. Крим — анексований, і, за деякими даними, там у рази збільшили присутність російських військ; кажуть, що навіть базується атомна бомба. Залишається відкритим фактор Придністров’я та Молдови. Білорусь у Кремлі також розглядають як плацдарм для атаки на нас. Битимуть з усіх «фронтів». І лише від мудрості та виваженості нашої влади, передовсім Президента Петра Порошенка, залежить успіх майбутнього країни на десятки років.