Iмітація національного,
або Тріумф бездумно-розважального формату
Цьогорічне вручення Національної телевізійної премії «Телетріумф» — ювілейне. Вже вдесяте українські телевізійники отримують символічні статуетки. Проте, якщо порівняти з 2001 роком (саме тоді Національна рада з питань телебачення та радіомовлення й Індустріальний Телевізійний Комітет започаткували премію), то істотне зростання можна помітити хіба що в кількості номінацій (їх цього разу аж 45), але ніяк не в якості самого ТБ.
У цьому році на здобуття телевізійної премії канали та продакшн-компанії подали 300 заявок, зокрема 43 заявки від регіональних мовників. Оцінювали конкурсні роботи 40 експертів. Найбільшу кількість статуеток — 14 — на цьогорічній церемонії зібрав «Інтер». Це своєрідний реванш після минулорічного «падіння». Хоча «відігралася» перша кнопка країни не на якісних суспільно-політичних чи документальних програмах, а на серіалах. Дві нагороди «Інтер» отримав за серіал «Небо в вогні», шість — за «Свати». Нічого кращого за «добре народне кіно» сучасне українське телебачення поки не придумало. Адже у межах українських телевізійних реалій, така кількість перемог одного проекту свідчить не про його високий рівень, а про те, що нагороджувати в нас особливо нема кого. Упродовж усієї церемонії нагородження на сцену за відзнаками виходили одні і ті самі обличчя. Новому, СТБ та ICTV, які вважаються неформальним холдингом Віктора Пінчука, дісталося 20 статуеток, а «1+1» разом із «СІТІ», який входить до групи каналів «1+1», отримали 8 нагород.
Цього року, як і минулого, в фаворі залишається шоу «Україна має талант» — 4 відзнаки. Гідний уваги новий проект «Гордість країни», який став найкращим соціально-політичним шоу. Але загалом, минулорічна тенденція збереглася — якнайбільше розваг, якнайменше чогось, власне, українського, правдивого, глибинного. У такій ситуації доречними виглядають слова ведучого церемонії Олександра Педана, який, оголошуючи переможця у номінації «Історична програма», цілком щиро сказав: «Коли життя підходить до старості, настає час для історичних програм». Саме за таким принципом і працюють як «Новий», ведучим якого є Педан, так й інші українські канали, які навіть так звані документальні проекти зводять до чогось популярно-сенсаційного, а національне телебачення — до імітації національного телебачення.
«Спеціальний приз премії «Телетріумф-2010» отримав голова правління ЗАТ«ММЦ СТБ» Володимир Бородянський. А в номінації «За особливий внесок у розвиток українського телебачення» відзначили Миколу Слободяна — члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у 1994 — 1999 роках, директора Інституту екранних мистецтв КНУ театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.
ПРЕМІЯ ДЛЯ СВОЇХ
Цього року з 45-ти номінацій три стосувалися суто регіональних каналів. Про те, що регіональні мовники здатні створити цікавий продукт, свідчить хоча VI фестиваль «Відкрий Україну», який щороку проходить у межах Міжнародного телевізійного ярмарку. Але Національна телевізійна премія зазвичай обходить регіональне мовлення стороною — і своїх, київських, вистачає.
— Премія «Телетріумф» — достатньо суб’єктивна. Так виглядає, ніби вона є результатом певних домовленостей, кланових симпатій та угрупувань, — стверджує режисер, засновник медіа-школи телеведучих TV LAP Сергій АРХИПЧУК. — Останнім часом простежується тенденція централізації премії, і складається враження, що це не загальнонаціональна нагорода, а «междусобойчик». Відповідно, це зменшує вагу «Телетріумфу». Адже ми не можемо сказати, що найкращі програми на телебаченні такої великої країни створюються тільки в Києві чи тільки на каналах великих медіа-холдингів.
У цьому році всі три нагороди для регіонального ТБ дісталися столичному каналу «СІТІ», що входить до групи «1+1». Хоча регіональні канали подали на розгляд експертної комісії ні мало ні багато — 43 заявки, окрім київського мовника, нагороджувати, як виявляється, не було кого. З одного боку, деякі програми «СІТІ» справді вирізняються на фоні загальної примітивізації центрального телебачення, зрозуміло також, що фінансування київського каналу, та ще й з холдингу «1+1», далеко не таке, як в регіонах, але це не привід перетворювати «Телетріумф» у премію для своїх.
Свідченням поступової деградації «Телетріумфу» в унісон з центральним телебаченням стали і напівпорожня зала Жовтневого палацу, і постійні «ляпи» ведучих, і напівкомічна атмосфера самого нагородження. Що далі, то більш очевидно: церемонія вручення телевізійної премії нікому, окрім «своїх», не цікава — звідси й така мала увага до неї. А поведінка ведучих, які дозволяли собі сумнівні жарти, змушувала забути про слово «національна» у назві премії. Можливо, справа в тому, що давно пора по-іншому розставляти пріоритети і замість помпезних церемоній робити ставку на якість. Як справедливо сказала Людмила Добровольська після перемоги у номінації «Ведучий/ведуча програми будь-якого формату — регіон», «іспит на професійність ми складаємо не раз на рік експертному журі «Телетріумфу», а щодня в ефірі глядачеві, тому було б дуже добре, якби кожен з нас отримував більше задоволення власне від роботи, аніж від урочистостей». І справді, коли премію «Телетріумф» вручатимуть не лише каналам відомих телебосів, коли «помітять» проекти, які створює канал «Культура», коли отримають належну підтримку поодинокі, але справді варті уваги проекти, а на телебаченні знайдеться місце для багатогранної країни, тоді телевізійна премія стане національною, а помпезність не буде потрібною, щоб приховати провінційний фарс.
