Хто перевірить аудитора?

Учора до порядку денного засідання уряду було включено питання про затвердження двадцяти п’яти нормативно-правових актів для підтримки й розвитку малого й середнього бізнесу. У цьому пакеті, за словами прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, законопроекти про порядок скорочення вдвічі контрольних органів у країні, про скорочення вдвічі видів ліцензування й про закріплення спрощеної системи оподаткування.

Напередодні другого туру виборів це, безумовно, досить ефективний крок, що обіцяє нові голоси з підприємницького середовища. Але не все так просто. Масована лібералізація, на думку експертів, може нести й певні ризики, пов’язані з відходом держави від регулювання ринків. Учора ці питання зачіпалися під час публічної дискусії, організованої в Києві Асоціацією присяжних сертифікованих бухгалтерів (АССА).

З одного боку, скорочення державних органів, що контролюють бізнес, істотно підвищує роль недержавного аудиту. Але тут-таки постає питання: а чи повинні аудитори брати на себе функції слідства? Як стверджується в матеріалах, підготовлених організаторами дискусії, завдання аудитора — дати розумне підтвердження того, що у фінансовій звітності відображено правдиві й точні дані. Аудитор збирає й перевіряє дані з певним скептицизмом, але не бере на себе роль детектива, криміналіста. Саме таке визначення лягло в основу розробки протягом багатьох років засобів і методів аудиторського контролю, а також західних стандартів бухгалтерського обліку.

Утім, світова фінансово-економічна криза кинула далеку тінь на систему аудиту, що склалася в світі. Досить сказати, що саміт G-20, який відбувся в листопаді 2008 року у Вашингтоні, дійшов висновку, що причиною кризи головним чином став крах ринкового нагляду в деяких розвинених країнах. Отже, аудиторам, як наголошується в документах, підготовлених до дискусії, належить переглянути свої ролі й бути готовими до змін, необхідних для того, щоб вибратися з кризи.

Про це говорив, зокрема, й партнер компанії KPMG Джері Парфіт. Він підкреслив, що в Україні, відомій у світі високим рівнем корупції, позиція аудитора «моя хата скраю» є неприйнятною. І ті, хто її дотримується, несуть відповідальність за кризу. Аудитор зазначив, що «інвестиційні банкіри грали в дуже азартні ігри, видаючи кредити недобросовісним або неспроможним покупцям». В той же час, за словами Парфіта, разом з аудиторами відповідальність за кризу має нести й суспільство. Адже ніхто з інвесторів не обтяжував себе прочитанням стосторінкового звіту, всі відразу цікавилися висновками та наявністю підпису.

Досить жорстка критика на адресу аудиторів пролунала і з вуст глави Держфінпослуг України Віктора Суслова. Він зазначив, що рік тому в реєстрі аудиторських компаній, який веде його відомство, було 1300 підприємств. Сьогодні чверть із них покинули ринок, і голова Держфінпослуг констатував, що це пов’язано з тим, що регулювальник звернув увагу на якість їхньої роботи, про яку можна судити з численних фактів підтвердження свідомо неправдивої звітності. Конфлікт інтересів, як вважає Суслов, визначається приказкою: «Хто платить, той і замовляє музику». Аби вирішити цю проблему, він запропонував удосконалити порядок оплати послуг аудиторів і створити економічні стимул-реакції, щоб підвищити правдивість звітності підприємств. А наприкінці свого виступу голова Держфінпослуг поставив щось подібне до ультиматуму: «Або ви нам допоможете активно боротися за очищення ринку... або знову, як говорять нам представники деяких страхових компаній, ми знаємо, кому замовляти аудит, і з вашої затії нічого не вийде».

Голова Аудиторської палати України Іван Нестеренко критику регулювальника спри-йняв нормально й навіть підтримав. За його словами, ситуація з якістю — один з ключових моментів, що визначають довіру ринку до аудиторських послуг. Він передбачає, що немає такого порушення, до якого не вдався би нечесний аудитор, «побачивши гроші». Аби повернути довіру до аудиторського контролю, Нестеренко ратує за те, щоб відповідно до закону всі стосунки з аудиторами вели не акціонери й не менеджмент, а виключно наглядова рада, причому саме ті її члени, які представляють не основних, а міноритарних акціонерів. Нестеренко також вважає, що ключ до подолання корупції в аудиторському середовищі — це публічність і прозорість. І починати, на його думку, треба з публікації не лише звітів підприємств, а й зроблених за ними висновків аудиторів, які сьогодні нерідко різні для менеджменту й акціонерів. Усе це, як упевнений головний аудитор країни, допоможе повернути довіру до аудиторського контролю.