Книжка живої історії

Уміти цікаво, дохідливо, захоплююче, «олюднено» розповідати про минуле рідного народу (так, щоб це вразило уяву читачів буквально «від восьми до 80 років», а особливо наймолодших) — то є високе мистецтво. Це — не порожня риторика, бо вона в цій справі не допоможе; це — копітка, наполеглива праця серця й розуму, відверта, образна розмова з незримим співбесідником, котрий, власне, й читатиме написані тобою рядки. Якщо ж цей співбесідник — школяр, підліток, який завжди був і буде особливо чутливим до будь-якого фальшування, нещирості, демагогії, пустослів’я, — така праця стає ще важчою.

Сказане повною мірою стосується і популярної літератури з історії, цільовою аудиторією якої є діти. Відверто кажучи, вдалих книжок такого жанру в нас ще надто мало. Проте є й «перші ластівки», які, хтозна, незабаром віщуватимуть «весну» в цій царині. І яскравим прикладом тут є твір відомого українського письменника, критика та громадського діяча Михайла Слабошпицького «З голосу нашої Кліо», вже шосте (!), розширене та доповнене видання якого щойно випустило у світ київське видавництво «Ярославів Вал».

Презентація книжки відбулася 9 квітня у відомій багатьом киянам (зокрема і читачам «Дня») книгарні «Є». Думка присутніх була однозначною: ось так треба розповідати українським дітям про історію Батьківщини! Сам автор, Михайло Федорович Слабошпицький, зізнався, що це — його улюблене «дітище»; власне кажучи, він писав книжку (ще напередодні Незалежності) для молодшого сина, Святослава, щоб прилучити його до національного історичного знання. На думку пана Михайла, цей твір — «підручник для тих, кого нудить від шкільних уроків з історії», а окрім того — той мінімум, який повинна знати дитина з історії України.

Кандидат історичних наук Ігор Гирич, ділячись з аудиторією своїми думками й враженнями від прочитання книжки, зауважив, що бідою українців було те, що свою ж історію ми одержували через посередництво не завжди дружньо налаштованих сусідів — поляків, росіян, які бачили все під своїм «кутом зору». Крім того, мало було доступних широкому загалу популярних книжок з історії (винятком тут є праці Аркаса, Грушевського), можливо, через те, що ми дуже пізно почали відчувати себе окремою нацією. Та й як викладалася і писалася історія в минулі десятиріччя? Слова школярика: «Тату, у нас нецікава історія, бо українці весь час програють» наводять на сумні роздуми. Проте, зазначив Ігор Гирич, мусимо розуміти: виграють не ті, хто переміг на полі битви, а ті, хто прийде після нас. Тому історик пише не про минуле.

Доктор філологічних наук, професор НАУКМА Володимир Панченко підкреслив, що книжка «З голосу нашої Кліо» є особливою з огляду на ту проблему, яка реально існує в Україні, а саме: розрив між науковим знанням та масовою свідомістю. Твір Михайла Слабошпицького допомагає цей розрив «лікувати». Це — книжка про Україну, яка не потребує «брому» (якщо згадати вислів Винниченка), про Україну героїчну та водночас Україну інтелектуальну, про книжного мужа Іларіона й батальне мистецтво запорожців, про каву Юрія Кульчицького та Острозьку та Києво-Могилянську академію, про «Велесову книгу» та доньок Ярослава Мудрого... Причому про другу, інтелектуальну, Україну, сказав Володимир Панченко, діти знають вельми мало, і книжка заповнює цей пробіл.

Отже, можемо підсумувати, що оновленим виданням вийшла книжка про українську історію, написана спеціально для дітей, книжка, яка творить «пантеон українських героїв». Побажаємо їй широкого шляху до сердець юних читачів!