Конкуренцiя блату i амбiцiй проти конкуренцiї мiзкiв

Наскільки велике її значення для суспільства та його громадян? Яким чином держава повинна підтримувати конкуренцію?

Ми вийшли з тоталітарного суспільства. Колись Ленін зробив висновок, що імперіалізм приречений на загнивання тому, що він монополістичний. Однак ті суспільства, незважаючи на вирок «вождя світового пролетаріату», монополістичними не стали, а навпаки, плекаючи вільну конкуренцію, успішно розвиваються й нині. А Ленін, певно, щоб проілюструвати правильність своєї тези, взявся будувати монополістичне, тоталітарне суспільство. Його спадкоємці продовжили цю роботу. Монополія КПРС була повною. А СРСР згнив до того, що розвалився. Ми борсаємося під його уламками. То чи розуміють сучасні комуністи теорію засновника cвоєї партії?

Звичайно, в СРСР була конкуренція. Але вона була неофіційна, підпільна й тому набрала потворних форм. Мали значення не особисті ділові, розумові якості, а особисті зв'язки. Хитрість брала гору над розумом. Політичну боротьбу заміняли двірцеві перевороти. Комуністична партія відправляла політичних опонентів або просто запідозрених у вільнодумстві до концтаборiв i фактично знищувала їх фізично. Підприємливість не заохочувалася, а часто навіть переслідувалася.

Проголошення незалежності України не стало тим помахом чарівної палички, після якого зникає все лихе, а натомість з'являється все добре.

Керівні комуністи, зрікшись комуністичної ідеології, в яку вони вже давно, або й ніколи не вірили, зберегли своє панівне становище в суспільстві. Вони згуртувалися в неназвану партію влади. Потреба політичного оформлення спричинила появу Народно-демократичної партії. Але бюрократичний світогляд, бюрократичний стиль і методи, хоча й закамуфльовані державницькими та демократичними гаслами,

Нині можна вільно висловлювати свої погляди, критикувати владу, організовувати різні партії та громадські об'єднання. Але те, що партія влади зберігає в своїх руках, так би мовити, контрольний пакет акцій суспільства, ставить всі інші організації в дуже нерівні умови порівняно з нею. Тому стверджувати, що в нашому суспільстві є демократія, конкуренція можна лише з великими застереженнями.

Про те, яка в Україні конкуренція в економічній сфері написала Ірина Клименко в статті «Нерівні умови конкуренції — причина нашої «економіки» і «політики» («День», № 207). Діє стара радянська система конкуренції зв'язків, а не економічних критеріїв.

Звичайно, порівняно з СРСР, ми зробили багато кроків уперед стосовно конкуренції. Але до рівня Заходу нам ще далеко. Вільна конкуренція спонукає громадян до активності, сприяє розвиткові суспільства. За умов підпільної конкуренції перевагу мають інтригани, за умови вільної відкритої конкуренції в культурному суспільстві лідирують творчі високоінтелектуальні особистості.

У нас партія влади використовує державні важелі, щоб унеможливити серйозну конкуренту загрозу для себе. Для партії влади найкраще, щоб опозиція конкурувала між собою. Тим самим забезпечується демократичний імідж держави. Та й владу легше втримати. От ми й маємо таку ситуацію. Іноді думаєш, наскільки той чи інший політик задовольняє власні амбіції, а наскільки — свідомо чи несвідомо — виконує замовлення партії влади. Чи його оточення йому такі поради нашіптує? А, може, хтось оточенню такі ідеї підказує? От і міняють свої позиції Мороз, Ткаченко та Олійник. Розколює лівий електорат Вітренко, Костенко і Удовенко звели нанівець вплив колись сильного українського Руху. От вам демократія і конкуренція. А виграє хто? Уже відомо. А там далі можуть виграти ще гірші сили, які навіть бавитися в демократію не будуть. Чи партія влади впевнена в своїй спроможності так загнуздати суспільство, що нікого буде боятися? Така позиція загрожує катаклізмами.

Держава повинна забезпечити рівні умови для всіх. А, значить, рівно ставитися до всіх. Зараз для України одним iз першочергових завдань є політика протекціонізму. Це ж ганьба, що в Україну завозять сільськогосподарські товари, а українське сільське господарство занепадає. Важко говорити й про конкуренцію в духовній сфері, коли книговидання майже не існує.

Завдання держави — створити сприятливі умови для вітчизняного виробника, захистити його від рекету, проводити розумну митну політику, дбати, щоб конкуренція велася в цивілізованих межах. Держава повинна дбати про розвиток культури, розширюючи та вдосконалюючи мережу культурних закладів. Освіта також повинна бути доступною всім.

Однак держава зовсім не прагне розвивати культуру. Це й зрозуміло. Некультурним, малоосвіченим електоратом легко маніпулювати. Тут у держави є вагомі здобутки. Ці «досягнення» демократії влада засвоїла швидко. Населення швидко звикає до розумової жуйки у вигляді повідомлень про вбивства, пограбування та подробиці особистого життя зірок. А в потрібний момент до цього коктейлю додається ідея, що голосувати треба тільки за чинного. I потрібного результату досягнуто.

Один мій знайомий ірпінець, палкий прихильник газети «День» та Євгена Марчука, взявся купувати улюблену газету i безкоштовно розповсюджувати її серед друзів, щоб люди зрозуміли причини нашої кризи i побачили шляхи виходу з неї. Але дехто відмовлявся читати. Люди вже неспроможні сприймати серйозні аналітичні матеріали, люди розучуються мислити.

Наших можновладців це влаштовує. Але ж на міжнародній арені існує жорстка конкуренція між народами. В суспільствах, де існує розвинута вільна конкуренція, до влади приходять конкурентоспроможні лідери, патріоти своїх країн. Вони забезпечують своїм народам гідні місця у світовій спільноті. А у нас?

До кращих матеріалів поряд iз вищезгаданою статтею Ірини Клименко відношу статтю Гелія Чорного «Національна ідея і національна держава» (ч. 205). Український народ справді звик не так боротися, як пристосовуватися. Тому й тримається в нас така влада. Надзвичайно важливим є наповнення української національної ідеї економічним змістом.

Важлива проблема порушена в статті Дмитра Вільчика «Що ріднить «лівих» із «правими»?» (№ 204). Тільки відразу не погоджуся з твердженням автора про однакову загрозу для України з боку марксизму та націоналізму. Він ставить їх на один щабель. Марксизм, звичайно, загрожує Україні, але найбільше загрожує тим, що ці партії виступають за напівприхованими гаслами русифікації та ліквідації незалежності України. І електорат у них великий. Це показали президентські вибори. А які успіхи у націоналістичних партій? Я згоден з автором, що рівень культури в нашій країні низький. Справді, про яку культуру можна говорити, якщо людина голосує за того, хто обіцяє знищити державність її народу і навіть мову викорінити? Націоналізм — це інстинкт самозбереження нації. Саме його слабкість в українців є однією з головних причин наших бід. На жаль, і серед правих є чимало людей з низьким рівнем культури. Вчорашній комуністичний парторг вступає до націоналістичної партії і продовжує діяти тими ж методами. Він вважає, що треба замінити пам'ятники Леніну, його портрети на аналогічні зображення Бандери. Свого часу він виховав стійку відразу до Леніна і тепер не замислюється, що те ж саме він виховує й до Бандери. Але ж ми вийшли iз суспільства з низьким рівнем культури. Iз суспільства, де робітник, за завданням парторга, вимагав заборонити вірші поета, яких він не читав і не чув. Ще не так давно вершиною політичної культури в нас була дискусія про те, чи потрiбна нам ще одна партія, коли в нас уже є комуністична.

Але найгірше те, що нинішня влада зацікавлена в збереженні та зниженні й так низького культурного рівня населення.

Анатолiй ЗБОРОВСЬКИЙ
Iрпiнь Київської областi