Київський «Меморіал»: ворушити минуле варто!
Київська міська організація товариства «Меморіал» імені Василя Стуса з нагоди 10–ї річниці проголошення Незалежності України оприлюднила заяву, в якій звернула «увагу на те, що дотепер на державному рівні не дано належної оцінки жахливому комуністичному експериментові, що забрав життя десятків мільйонів людей, нехтував елементарними правами людини, відкинув Україну на узбіччя історичного розвитку. Складається враження, що владні структури роблять все, щоб не досліджувати і не оцінювати «совєтське» минуле. Тим самим ніби реалізується проект історичної амнезії».
На прес-конференції, яка викликала неабияку зацікавленість представників засобів масової інформації (як електронних, так і друкованих), голова київського «Меморіалу» Роман Круцик, його заступник, кандидат історичних наук Тарас Працов’ят, та голова наукової ради цієї організації (до речі, постійний автор «Дня») доктор історичних наук Юрій Шаповал розповіли про численні приклади, що свідчать про відсутність у держави бажання дати належну оцінку комуністичному тоталітаризму, як явищу.
Чим підкріплені ці, загалом серйозні звинувачення? 1993 року спеціальна комісія Конгресу США з питань Голодомору 1932–1933 років в Україні передала Верховній Раді України понад 30 томів документів і сотні аудіокасет; документи містять дипломатичне листування і є досить повним дослідженням Голодомору 1932–1933 років. Роман Круцик розповів, що «документи були сховані в підвалах Верховної Ради і протягом 8 років (!?) знаходяться там, і тому так і не мали можливості з ними працювати науковці, дослідники Голодомору. Минулого року один науковець таки домігся через заяви до Верховної Ради права побачити ці документи». Що ж він побачив – «мішок з побитими касетами, в окремих в’язках документи, що пролежали там 8 років».
Київський «Меморіал» знову звернувся до США і отримав ще одну копію фактично приречених на забуття документів. Їх уперше мали можливість побачити журналісти. Є впевненість, що ці документи, нарешті, потрапили у дбайливі руки небайдужих людей.
На запитання кореспондента «Дня», чому у 30-ті роки склалася така ситуація, що уряди так званих цивілізованих країн ігнорували Голодомор в Україні (за різними оцінками в Радянській Україні у 1932–1933 роках померли від 4,5 до 10 мільйонів осіб), і навіть у 80-х роках за кордоном мало хто вірив, що держава могла таким чином поводитися зі своїми громадянами, Юрій Шаповал відповів так: «...Захід був добре поінформований про те, що в Україні відбувається. Разом з тим, частина західних інтелектуалів (наприклад, Бернард Шоу сказав, що з’їв свій найкращий обід у січні 1933 року й коли його спитали про голод у Радянському Союзі, він сказав, що такого там не бачив) свідомо грали з цим режимом, а тому свідомо дезінформували світ. Слід сказати, що західні політичні кола, як і у випадку з касетним скандалом, сповідують майже стовідсотковий цинізм. Бо невигідно, банально невигідно у тій кон’юнктурі піднімати ці питання, оскільки, скажімо, Сталін їм продавав зерно за демпінговими цінами, їм було вигідно закривати очі і те зерно просто купувати...
Мені здається, що оці чинники і спрацювали. А люди, яких було виховано за інших умов, не могли, звісно, повірити, що держава може приносити в жертву власних громадян заради якогось плану хлібозаготівлі...»
Учасники акції висловили сподівання, що під час Всесвітнього форуму українців і святкування 10-ї річниці Незалежності керівництво країни нарешті зможе дати належну оцінку злочинам тоталітарного режиму.
