Маяки України у Приазов’ї

Із Києва до Маріуполя потягом треба добиратися близько 18 (!) годин. І добре, що це можна зробити без пересадок. Уявіть, скільки зусиль потрібно, щоб довезти майже 200 кращих робіт із XVIII Міжнародного фотоконкурсу «Дня» українськими дорогами, які через розбитість є вічними героями анекдотів. Але ми на це наважились, бо переконані: такі світлини треба показувати в місті, яке називають форпостом України на сході. Та й давно хотілося познайомитися з Маріуполем ближче, дізнатися, що турбує і тішить його жителів. Тож в останній день березня у Центрі сучасного мистецтва і культури імені А. І. Куїнджі відкрилася наша фотовиставка.

«Ця виставка тут дуже потрібна,   — переконує нас маріупольський фотограф Євген СОСНОВСЬКИЙ, чиї роботи представлені в експозиції. — Не все так просто в Маріуполі, є різні люди, різні погляди. Але ті, хто приходять на виставку, зазвичай проймаються до сліз. Виставки такого масштабу в Маріуполі ще не було».

ЧОРНОБРИВЦІ З САДИБИ ФРАНКА — ДИТСАДКУ

Ми не обмежилися виставкою і спілкувалися, дискутували з маріупольцями під час кількох зустрічей. Перша відбулася у Вільному просторі «Халабуда». Журналіст відділу політики «Дня» Валентин Торба представив наші книжкові новинки, зокрема публіцистичний триптих «Новітня історія для «чайників». Потім посипались запитання — їх було так багато, що «Халабуду» довелось закривати на годину пізніше.

Між іншим, автор найкращого запитання отримав подарунок — «бабусю» нашої бібліотеки, історичний хіт «Україна Incognita» з автографом Лариси Івшиної. Приємно, що ним став друг «Дня», боєць полку «Азов» Олександр КАНІБОР-молодший. Разом з батьком він свого часу створив пам’ятник князеві Святославу в Маріуполі — його встановили 2015 року з ініціативи «Азова». Під час зустрічі Олександр розпитував про стан українських спецслужб. «Мене цікавлять речі, пов’язані з політикою, військовою тематикою, станом української розвідки. Важливо, щоб молоді люди прагнули ставати сильними чоловіками, прагнули працювати в силових відомствах і захищати українську незалежність. Адже у нас попереду тривала боротьба», — пояснює Олександр.

«ПОСІЄМО — ЗІЙДЕ!» НА ЗУСТРІЧІ ЖУРНАЛІСТІВ «ДНЯ» З МАРІУПОЛЬЦЯМИ У ВІЛЬНОМУ ПРОСТОРІ «ХАЛАБУДА» НАШУ «СКРИНЮ СКАРБІВ» ОТРИМАЛА НАТАЛІЯ ШАЙХУТДІНОВА, ЗАВІДУВАЧКА ДИТСАДКА №130 «ПЕРЛИНКА». ТЕПЕР ГОЛОВНА ЦІННІСТЬ СКРИНІ — НАСІННЯ ЧОРНОБРИВЦІВ, ЗІБРАНЕ В САДИБІ ІВАНА ФРАНКА У НАГУЄВИЧАХ, — ПРОРОСТЕ В МАРІУПОЛІ, І ВИСАДЯТЬ ЙОГО ДІТИ, ЯКИМ ТВОРИТИ МАЙБУТНЄ КРАЇНИ

Символічно, що особливий подарунок «Дня» — нашу «скриню скарбів» — отримала Наталія Шайхутдінова, завідувачка дошкільного навчального закладу № 130 «Перлинка». Також вона очолює дві громадські організації: «Центр соціально-культурного розвитку» та «Український світогляд». Одразу після зустрічі Наталія почала планувати, як організувати подію з висадки головної цінності скрині — насіння чорнобривців із садиби Івана Франка в Нагуєвичах.

Весь час, що працює в освіті, Наталія розвиває напрямок національно-патріотичного виховання. Раніше через це вона була «білою вороною», зараз — навпаки. Завідувачка дитсадка додає: «Раніше батьки обережно ставилися до подій, пов’язаних з патріотичним вихованням. А сьогодні навіть відпрошуються з роботи, якщо знають, що ми покликали цікавих гостей, а це військові, волонтери, і не тільки».

«МАРІУПОЛЬ СТАВ РОЗКУТІШИМ»

На наші зустрічі та фотовиставку приходило чимало маріупольського активу. Тож ми мали в кого дізнатися, чим дихає місто сьогодні. В’ячеслав ВЕКТОР із волонтерської організації «Новий Маріуполь» розповідає: «Сьогодні Маріуполь на слуху. Але у нас всі мас-медіа — маю на увазі насамперед телебачення — комусь належать і підпорядковані. Багато разів бувало, коли у нас трапляється якась ситуація, і жоден канал нічого не каже. Ми прориваємо цю блокаду через інтернет, і згодом інші медіа починають висвітлювати тему».

Добре розвиваються зв’язки міста з іншими регіонами. «Львівська, Закарпатська, Тернопільська області приймають наших діток — влітку з-під обстрілів везуть їх до себе на відпочинок, — продовжує В’ячеслав. — Самі люди, які більш-менш активні, частіше їздять на захід України. Я сам за цю війну бував у Києві й Карпатах».

Сьогодні діяльність «Нового Маріуполя» сконцентрована на допомозі військовим. Цікаво, що тепер активісти дуже цікавляться історією. «Запрошували до себе професорів, місцевих викладачів і спілкувалися з ними. Також до нас приїздить чимало людей. За ці три роки я багато чого вивчив з історії. Якщо знатимеш історію, інакше ставитимешся до Росії. Так сталося у мене. Відкрив, що наші брати нам не брати, і це було з початку наших відносин», — констатує В’ячеслав Вектор.

Хоч Маріуполь розташований неподалік від зони бойових дій, наслідком чого є певна напруженість у місті, сюди за три роки війни переїхали сотні переселенців з окупованих міст. Наприклад, журналістка Анастасія Дмитракова 2014 року переїхала до Маріуполя з Алчевська Луганської області. У Facebook вона стежить за дописами Валентина Торби, і от тепер видалась нагода познайомитися з ним у реальному житті.

«Цікаво побачити виставку «Дня», поговорити з іншими журналістами із Києва, — ділиться Анастасія. — Останнім часом у Маріуполі стільки всього з’являється: бізнес-інкубатори, форуми. Здається, так багато подій, що не встигаєш бувати усюди. І люди стають активнішими. З’являться нові ініціативи — та сама «Халабуда». Зміни відбуваються навіть на рівні влади. З’являється новий транспорт. Маріуполь став розкутішим, більш вільним. Живішим».

«ЦЕ НАДИХАЄ БУТИ ЖУРНАЛІСТОМ!»

Окрема частина мандрівки — наша зустріч зі студентами Маріупольського державного університету і Донецького державного університету управління, який нині працює в Маріуполі. До речі, з ДонДУУ нас пов’язують партнерські відносини: коли виш працював у Донецьку, там ми представляли книги Бібліотеки «Дня» і спілкувалися з молоддю.

І знову — представлення книг «Дня» й дискусія на тему «Національний діалог». Запитань від студентів було багато і різних: про роботу газети, її стандарти, значення публіцистики, ба навіть про те, що можуть зробити журналісти, щоб нарешті покарали замовників убивства Георгія Гонгадзе.

Ми вже отримали перші враження студентів від розмови. Так, Ярослав ГЕРАСИМЕНКО, студент IV курсу спеціальності «Журналістика» факультету філології та масових комунікацій МДУ, зізнається, що знає «День» ще зі школи. «Пам’ятаю, в Маріуполі його тоді ніде було знайти. Зараз, здається, ситуація не змінилася. Навіть під час екскурсії до Львова шукав видання — так хотілося почитати. Зазвичай читаю електронну версію газети. Подобаються матеріали Дмитра Десятерика. Він пише про кіно, живопис, театр — в українських виданнях рідко зустрінеш жанр рецензії, — ділиться Ярослав. — Дякую університету за нагоду поспілкуватися з журналістами «Дня». Мені сподобалася відвертість Валентина Торби. Він щиро зізнався, що їхнє видання «заангажоване державністю». Це викликає в читача довіру та повагу».

«Коли дивишся на професію журналіста як пересічна людина, в око впадають дрібні сенсації та «джинса». Але почувши спікерів із газети «День», я розумію, як важливо говорити українцям, що вони — українці, писати про забуті скіфські стели, розкопувати стежку, що приведе нас до нашого коріння, — зазначає Еліна ПРОКОПЧУК, студентка III курсу спеціальності «Журналістика» факультету філології та масових комунікацій МДУ. — Проекти газети «День», наприклад її Бібліотека, дуже потрібні саме зараз. Говорити з людьми про країну, розповідати читачам про дивовижних людей     — це надихає бути журналістом».

«МІСТО АСОЦІЮЄТЬСЯ ІЗ СОНЦЕМ»

Ми ледь встигли на відкриття фотовиставки через спілкування зі студентами. Коли прийшли до Центру імені Куїнджі, там уже юрмилися люди: уже знайомі нам активісти, багато студентів, діток. До речі, тепер маріупольські школярі відкриватимуть історію завдяки книжкам «Дня». Михайло Поживанов, громадський діяч, політик, міський голова Маріуполя в 1994 — 1998 роках, придбав для місцевих шкіл 63 комплекти книг нашої Бібліотеки, серед них — «Україна Incognita. ТОП-25», «Ваші мертві вибрали мене...», «Сестра моя, Софія», «Екстракт 150» та «Екстракт +200», загалом близько 600 примірників.

«Двома руками підтримую те, що робить «День», бо у цього видання є правильна українська направленість. Чудово, що ваші книги тепер будуть у багатьох середніх школах Маріуполя, — раніше зазначав Михайло Олександрович. — Щодо просвітництва — переконаний, що всі можуть і повинні робити чимало. Якби протягом всіх років незалежності України така робота проводилася на Донбасі, сьогодні ситуація була б зовсім інша. І у Маріуполі треба пояснювати батькам і дітям, що нормальна українська освіта     — це їхнє майбутнє». На думку Михайла Поживанова, завдяки такій освіті діти зможуть працювати де завгодно і відчуватимуть себе гідними громадянами України.

«Величезне «спасибі» за те, що приїхали до нас — вперше за 18 років! Це не те, що просто потрібна виставка — тут наше життя, наша Україна, — не стримує емоцій Світлана НАЗАРЕНКО, вчителька маріупольської школи №15, волонтерка. — Виставка для нас неймовірно цінна. Наші почуття   — в цих фотографіях».

Поруч зі Світланою — її учениця, восьмикласниця Поліна Малашевська. Рік тому Поліна переїхала до Маріуполя з Донецька. Вона ще не знає, ким хоче працювати, але прагне допомагати людям, країні. «На виставці особливо вразили фотографії скалічених людей. Так, всі говорять про них, але цього не досить. Треба докладати зусиль, щоб їх врятувати, — розмірковує Поліна. — За цей рік дуже звикла до Маріуполя. Відчуваю себе своєю серед місцевих жителів — ми єдині, як родина. Місто асоціюється з тим, що світить сонце і на душі стає радісно».

«НАМ ЦЕ БЛИЗЬКО»

Серед робіт, які найбільше подобаються маріупольцям, — «Тонкий аромат». Люди постійно зупиняються біля зворушливого знімка з малою дівчинкою, котра нюхає рожеву квітку. Авторка світлини — жителька Маріуполя Дар’я ДУНЕТ. Фотографує вона близько двох років, а до цього працювала бухгалтером на металургійному комбінаті.

«Мене давно тягне до творчості,   — розповідає Дар’я. — Тепер розумію — те, чим займалася раніше, мені нецікаво. З цифрами у мене все добре складалося і складається, маю математичний склад розуму, але до творчості тягне більше. Зараз пробую себе в різних напрямках. Намагаюся фотографувати натюрморти, але найкраще працюється з дітьми. Їх не треба просити, як дорослих, щось зіграти для камери. Діти самі дарують безліч емоцій — тільки треба шукати моменти і ловити їх».

На знімок «Тонкий аромат» потрапив звичайний момент із життя: племінниця Дар’ї бавилася влітку на подвір’ї її будинку. Про конкурс «Дня» фотограф дізналася випадково, у маріупольському фотоклубі «Вітамін», який відвідує. «У мене ще геть небагато робіт, які можна виставити на суд глядачів. Відібрала сім чи вісім, які вважаю більш-менш вдалими. Було цікаво, чи оцінить їх хтось, крім мене. І ось одна світлина потрапила до експозиції», — розповідає Дар’я Дунет.

Самій Дар’ї запам’яталася робота «Рана землі» Євгена Малолєтки, на якій зображений уже загиблий військовий ЗСУ Володимир Труш. Також сподобалась робота земляка Євгена Сосновського «Танкістка». «У світлині «Кров і маки» є любов, а ще її тонкою ниткою пронизує війна. Знімок з’явився на початку виставки, і він одразу зачепив мене, кілька разів поверталася до нього. Ще запам’яталась фотографія «Берегиня»,   — розповідає Дар’я. — Взагалі всі фото викликають чимало емоцій. Є де посумувати, де порадіти. Ми — прифронтове місто, нам це близько».

Відкривайте Маріуполь разом з «Днем»! XVIII Міжнародна фотовиставка «Дня» триватиме в Центрі сучасного мистецтва і культури імені А.І. Куїнджі до 14 квітня. Вхід вільний.