Ми вчимося у найкращих

Місія філософа у мінливому світі, у строкатому, різнобарвному, дезорієнтованому суспільстві — річ просто незамінна (якщо йдеться про справжнього філософа, за складом душі й інтелекту, а не за дипломом). Доктор філософських наук, професор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, блискучий і незмінний автор «Дня» до кінця своїх днів, Сергій Борисович Кримський (02. 06. 1930—30. 06. 2010) був саме такою, мудрою людиною, досконало знайомою з вищими досягненнями людського духу, енциклопедично освіченою особистістю, здатною виконувати надвідповідальну, триєдину функцію філософа у суспільстві: Розповідати. Застерігати. Ціннісно спрямовувати.

Розповідати Сергій Борисович міг феноменально талановито — і не лише на сторінках своїх книг, що здобули йому найвищу громадську й державну відзнаку України («Філософія як шлях людяності та надії», «Ранкові розмисли»), не тільки на шпальтах «Дня» (безліч незабутніх публікацій), а й в особистому, усному спілкуванні (люди, котрим випало щастя знати Сергія Борисовича, підтвердять: його можна було слухати годинами, не втомлюючись). Окрім усього іншого, він володів рідкісним даром — супутником мудрості: феєричним почуттям гумору. Якщо врахувати, що професор Кримський воістину знав все про все і вмів уважно, шанобливо слухати людей, то можна уявити собі, яким він був співбесідником!

Застерігати Сергій Борисович вважав своїм етичним й інтелектуальним обов’язком перед суспільством. Застерігати проти «неандертальських», примітивних уявлень про те, що глибокі, системні соціальні кризи (такі, як наша) долаються винятково застосуванням макро— або мікроекономічних інструментаріїв, тим більше щохвилинним згадуванням всує слова «реформи». Системна криза потребує точних, конкретних, продуманих системних — таки дій, а не шаманських закликань, що погано приховують невігластво або ж одверто корупційну практику. Такі дії, в свою чергу, неможливі без опори на тисячолітній досвід вселюдської і національної культури. Сергій Борисович не втомлювався говорити про це, буквально сотні разів — але, здається, ця «проста» думка й досі далека від свідомості горе-можновладців, як небо від землі. Що ж, чудес не буває: поки це буде так, залишатимемося у кримінально-олігархічній ямі!

І нарешті, спрямовувати ціннісно. Нагадувати людям, що Європа — наш природний, тисячолітній дім (і ми в ньому — не «бідні родичі», а законні співвласники, попри прорахунки, недбалість і продажність нашої «еліти»). Що більшість дуже часто в історії помилялась, чинила зло — і так бувало безліч разів. Що гідність і свобода думки людини й народу — то вища, незрівняна цінність. Що, зрештою, філософ — це не фах, це «спроможність завжди бути вільним навіть у кайданах» (слова Вольтера, які Сергій Борисович одного разу процитував авторові цих рядків).

Він був справжнім лицарем розуму й совісті. Саме таких людей найбільше потребує Україна. А «День», згадуючи багаторічну історію особливої дружби з Сергієм Борисовичем, вправі з гордістю сказати: ми вчимося у найкращих.