Нам би варто було бути критичнішими до себе

Газету «День» я купую (якщо вона є) в кіоску. Я з приємністю відзначив таку особливість вашого видання: у ньому можна прочитати цікаві листи. І це листи вболіваючих, мислячих читачів. І, що найбільш важливо, — пишуть молоді люди, які не заморочені догмами. А мові, стилю тих листів мали б позаздрити більшість наших державних чиновників, які нас представляють за кордоном. У мене це вселяє невеличку надію, що покоління, яке попервах прийде на зміну нам, лоботомізованим комуністичним довгим правлінням, поступово виведе країну на шлях цивілізованого розвитку.

Я хотів би в своєму дописі зачепити одне явище в нашому суспільстві, яке дуже переплетене з корупцією. Це — ніпотизм. Гадаю, що не всі знають це слово французького походження. Це коли можновладці оточують себе рідними, друзями, знайомими і призначають їх на (без) відповідальні державні посади. Це явище раніше було характерне для феодального суспільства, особливо у східних країнах. Я бачу тільки на місцевих прикладах, як ця практика глибоко вкоренилася в суспільстві. Чи не звідти йде ця кругова порука, професійна некомпетентність, а в кінцевому результаті — безвідповідальність за свої дії. Роздутий державний апарат на всіх рівнях і є наслідком ніпотизму. Це ж ніякий бюджет не витримає — годувати таку армію непродуктивних службовців, а потім ще й із завищеними пенсіями. Жодна партія чомусь у своїй виборчій програмі не має пункту — скорочення управлінського апарату до доцільних меж. Маса цих чиновників навіть не має профільної освіти, працівники старшого покоління здобули заочну освіту, багато з них — дякуючи партквитку. Не дивно, що західні спеціалісти, які хотіли б працювати в країні, дивуються низькому фаховому рівню більшості наших директорів, інженерів тощо.

І ще в ментальності нашого народу є ця дріб’язкова хитрість, невміння відкрито говорити. Тому ми боїмося будь-якого начальника-самодура. Якщо б такий почув із уст трьох чи більше своїх працівників правду, ця зверхність до підлеглих швидко би спадала не в одного з них. Це теж елемент рабської психології. Як бачимо, до справжнього поступу в нас ще немало перешкод психологічно-національного характеру. Нам би варто було бути критичнішими до себе, як англійці, а не вихваляти в собі те, чого в нас немає. «День» набагато об’єктивніше відображає цей аспект також. Так тримати!