Наполеон-демократ
Восени 1799 року, прибувши до Парижа і уважно обдивившись, Наполеон Бонапарт розпочав розробляти стратегію «поліпшення» існуючої у Франції політичної системи. Тоді країна управлялася Директорією, до якої входили дві палати законодавчого корпусу — Рада п’ятисот і Рада старійшин, що обирали Виконавчу Директорію у складі 5 чоловік. Наполеон не став зволікати. Він скликав генералів, на яких міг покластися, і оголосив, що прийшов час «рятувати Республіку». Генерали і офіцери завірили Наполеона в повній лояльності солдат, і незабаром біля будинку Бонапарта вже шикувалися колони військ — «армія порятунку» Франції. Найбільш далекоглядні з членів старого уряду — відомий в Європі своєю «вірністю і непідкупністю» міністр закордонних справ Талейран, а також одіозний міністр поліції Фуше вступили в змову Наполеона.
Щоб знешкодити депутатів Директорії, їх перемістили з Парижа до передмістя Сен-Клу; ніби «в інтересах безпеки». А охороняти обранців народу доручили безстрашному генералу Бонапарту — першому змовнику. Наступного дня, проте, трапився казус: виступаючи перед Радою п’ятисот, Наполеон втратив контроль над собою (чого ніколи не траплялося під час баталій) і виголосив досить безпорадну промову, що дало красномовним депутатам привід вигукувати: «Геть диктатора! Геть з трибуни! Поза законом!».
Тоді молодший брат Наполеона Люсьєн — він же президент Ради п’ятисот — вжив рішучих заходів і викликав прямо до зали засідань гвардію з багнетами напереваги. Під грім барабанів гренадери ввірвалися до зали і вигнали з нього всіх депутатів. Більшість розбіглася, але кількох депутатів схопили і доправили під конвоєм до Наполеона. Той наказав їм вотувати декрет про розпуск Ради п’ятисот і про передачу всієї влади трьом консулам на чолі з Наполеоном. Цього разу бажання його було задоволено негайно. Того ж вечора ухвалила ці декрети і Рада старійшин. А трохи пізніше один з депутатів, відданий Бонапарту, оголосив у Раді старійшин про «страшну змову терористів» і про те, що «Республіка в небезпеці». Для відновлення порядку Рада негайно призначила Наполеона начальником усіх збройних сил, розташованих у столиці і її околицях.
Втручання гвардії перетворило «солдата-змовника» на верховного правителя Франції — Наполеон узяв собі титул Першого консула, поклавши початок новому режиму — так званому консулату.
Через місяць після перевороту, під керівництвом Сійєса була написана нова конституція Франції. Але коли автор надав Бонапарту її проект, згідно з яким Першому консулу надавалася роль верховного представника країни, керувати якою мали б інші люди, призначені ним, але від нього незалежні, Бонапарт заявив: «Я ніколи не стану грати таку смішну роль!» Незабаром він став імператором. А ще за кілька років помер у самоті на острові Ельба.
