Не тільки шоколад,

За словами куратора виставки «Не тільки шоколад» Бернгарда Бішоффа, основна увага у розвитку сучасного швейцарського мистецтва приділена самовираженню митця. Творчість дев’яти авторів, чиї роботи експонуються в Центрі сучасного мистецтва, сповна відповідає цій концепції. Швейцарці неначе пропонують глядачу повернутися до найрозкутішої пори свого життя — дитинства. А зробити це найліпше можна лише граючись. Тому Моніка Штудер та Крістоф ван ден Берг побудували в Інтернеті віртуальний альпійський готель, у якому всі бажаючі можуть абсолютно безкоштовно замовити номер. Ерве Грауманн створив собі комп’ютерного помічника (чи друге «я»?) — на моніторі «художник» Рауль Піктор весь час перебуває у пошуках власного стилю. То пограє на гітарі, то намалює картину, яку можна роздрукувати на принтері, що стоїть тут же. У день відкриття виставки Ерве Грауманн за допомогою відвідувачів створив картину з імен. Гостям з промовистими українськими прізвищами пропонували розписатися на тому місці полотна, де могла б пропливати «Хмара», рости «Дуб» чи сидіти «Сорока». Франтішек Клосcнер обрав об’єктом мистецтва власну голову, відлиту з льоду. «Тануче «я» — так називається його робота.

Андреа Лу запропонувала дитячу гру не тільки відвідувачам виставки, але й героям своїх фотографій. Під час подорожі з Берліна до Києва художниця зупинялася у різних містах на кілька днів, зокрема, для того, щоб посидіти годину- другу у шафі чи під столом у своїх знайомих. Господарі в цей час мали написати який- небудь текст, який вона могла б узяти з собою. Художниця Шанталь Мішель на своїх фотокартинах сама перетворюється на ляльку — частину інтер’єру крамниці, де продають чи то антикваріат, чи то кіч, а швидше за все, просто нікому не потрібні речі.

Несподіванка виставки — пропозиція Еріка Деттвілера та Бернгарда Гувілера ознайомитися з їхнім поглядом на Київ. Гувілер використав старий як світ трюк iз встановленою у довільному місці камерою. Камера обертається довкола своєї осі, фіксуючи вир повсякденного життя алеї на бульварі Шевченка чи скверу біля Володимирського собору. Ерік Деттвілер презентує оригінальніше відео — сорокахвилинний фільм «Кому належить місто». У формі інтерв’ю з чотирма жінками автор намагається розкрити складні соціальні та політичні зв’язки, що розвинулися в українській столиці за десять років незалежності держави. Фільм демонструвався в одній зі швейцарських галерей, і, кажуть, мав успіх.

Група РИЛЕКС (Марі-Антуанетт К’яренца, Даніель Гаузер, Даніель Кроптьє) за допомогою звичайних ящиків для овочів пояснює, як може змінюватися ціна мистецтва. Воно має ціну тільки тоді, коли ним хтось цікавиться. Паперові етикетки на ящиках «По 1 за штуку», «Безкоштовно», та «Сміття» можна легко змінювати. Іронія життя полягає в тому, що за утилізацію ящиків, які ніхто не захотів купити, доведеться дорого платити. Втрата цікавості до пошуків нового, до гри, втрата дитячої безпосередності — це також дорога ціна, яку ліпше було б не сплачувати життю, — вважають швейцарські художники.