Обережно, вода!

Пригадується, на одному з екологічних заходів доповідач розповів присутнім напіванекдотичну історію з життя. Приїхав якось у відрядження на простори України громадянин США. Скуштувавши місцевої води з крана, що зветься питною, він вирішив провести невеличкий експеримент: запакував «український сувенір» і відвіз його на Батьківщину, де й віддав на санепідекспертизу. Здивуванню американця не було меж, коли за декілька днів лабораторія вислала йому свій висновок: «У водоймищі з такими біохімічними та макробіологічними показниками купатися категорично заборонено».

Ця історія, на жаль, характеризує водну ситуацію в Україні. Нескладно передбачити, що на першому міжнародному форумі «Аква- Україна-2003», який відкривається сьогодні, наша сторона свою доповідь, як кажуть, почне з головного: з того, що в країні, власне, не може бути питної води. Цей висновок далеко не сенсаційний, оскільки працівники Інституту екогігієни та токсикології АМНУ вже давно заявили про те, що в Україні не залишилося жодної поверхневої водойми, де б вода відповідала першій категорії. Простіше кажучи, була б чистою.

Чому так сталося, що водойми першої категорії перетворилися на «забруднені» та «брудні», експерти пояснюють історичними подіями. Екс-міністр екології Василь Шевчук твердив, що роль, яку відігравала Україна за радянських часів, а саме — такого собі невичерпного джерела, не відповідала її природо- ресурсному потенціалові. Стоки скидалися до водних об’єктів без належного очищення. Течія робила свою справу, й викинені в ріки міські відходи за деякий час ставали в іншому населеному пункті «сировиною» для питної води.

У результаті воду з наявних «брудних» і «забруднених» водойм не можуть привести до норми навіть сучасні європейські технології, не кажучи вже про наші, яким виповнилося півсторіччя. Проте вік фільтраційних споруд був би не такою вже й перешкодою, якби їх було розроблено під ту воду, з якою нині доводиться працювати. Сьогодні, твердять у Інституті екогігієни та токсикології, очисні споруди просто можуть «не помітити», скажімо, солей важких металів чи радіонуклідів. Окрім цього, за даними Укрводоканалу, 112 тисяч кілометрів вітчизняних водогонів на третину амортизовано, а 40 тисяч — і поготів у аварійному стані. Як видимі наслідки — горезвісні Суходольськ і Болеславчик. Що ж до прихованих наслідків, то не варто забувати, що споживання надміру збагаченої залізом води спричиняє патологію печінки; надлишок фтору сприяє ураженню стравоходу, свинцю — гіпертонії, зниженню слуху і призводить до недокрів’я.

Проте, як повідомила наприкінці минулого місяця головний державний лікар міста Києва Ірина Козлова, в столиці вода — в нормі. Іншими словами, систематичне її споживання в 95% населення не викличе до пенсії побічних ефектів. Щодоби, за даними АК «Київводоканал», у крани подається 1350 тис. куб. м. води. Близько 15 років, твердить прес-служба підприємства, їхній продукт контролюється Держспоживстандартом і жодного разу ніяких нарікань з боку споживачів не було. Більше того, попри те, що в столиці обладнання застаріле та його знос стає причиною частих розривів трубопроводів, вода в київських кранах якісна. Наприклад, у одному літрі міститься лише 30 мікрограмів хлору, а міжнародні норми, натомість, допускають всі 200.

Проте оптимізм вищезгаданої служби й усіх тих, хто твердить, що 30 млн. користувачів Дніпровою водою перебувають у безпеці, експерти, які вивчили нинішній стан здоров’я Дніпра не цілком поділяють. Скажімо, якщо на території Росії та Білорусі Дніпро має лише 5 гарячих точок — найбільш проблемних за своїм екологічним станом об’єктів, то в Україні їх удвічі більше. І лідирує за своєю небезпекою саме Київський водоканал. Його, як і Херсонський об’єкт, розраховано лише на так зване комунальне очищення, тобто він змушений виступати, власне, в ролі помийниці. Загалом же дослідження Дніпра, проведене на гроші Глобального фонду, продемонструвало перевищення гранично допустимих показників за 16-ма параметрами. І найбільш тривожними експерти назвали результати аналізів заліза та марганцю, які пов’язують із наслідками викидів гірничовидобувних підприємств у місцях водозбору річок басейну.

Загалом щорічно копальнями країни викачується близько 700 млн. куб. м вод, а близько 600 млн., які містять у собі 1,2 млн. тонн сольового компоненту, повертається до водойм без належного очищення. Незважаючи на спад виробництва, викид забруднених стічних вод за 10 років зріс на 4%, а стоків без очищення — на 60%. Найгірше становище, за твердженням Держсанепідслужби, в Луганській, Дніпропетровській і Одеській областях. Окрім, знову ж таки, промислового забруднення, вода тут подається за графіком. Порожні труби — це вже грубе порушення технологічних вимог: створюється негативний тиск і туди неминуче потрапляють нечистоти. До речі, в списку причин суходольського спалаху вода називалася в числі основних.

Всі ці проблеми, як заплановано, і мають обговорити на чотириденному форумі. Як стало відомо «Дневі», Міністерство екології та природних ресурсів планує поділитися з міжнародними експертами своїм ноу-хау в сфері очищення водойм. Насамперед, йдеться про так зване біоплато — спеціально дібрані сорти вищої водної рослинності в залежності від хімічного складу стоків. Окрім того, міністерство зараз бореться за те, щоб зароблені водою гроші поверталися тій же воді. Адже на сьогодні з отриманих бюджетом грошей за водозабір екологи й водогосподарники отримують не більше аніж 20%.