Парламентський режисер

Свій ювілей народний депутат, режисер і письменник відзначив не пафосним святкуванням, а презентацією нової книги «Слово. Театр. Життя». Думається, це найкращий подарунок, який міг зробити собі та своїм друзям і шанувальникам голова парламентського комітету з питань духовності та культури. Адже відтоді, як 13 років тому Лесь Степанович став депутатом Верховної Ради, творчість у його житті відійшла все-таки на другий план. Ні, звичайно, за ці роки виходили і переклади його, і публіцистика. А ось від режисури довелося відмовитися. Чи зрозуміли ми повною мірою, що втратили вельми цікавого митця? Думається, ні. Та й не дивно. У різні часи у нас досить недбало ставилися до власних талантів. Принаймні Лесю Танюку довелося на собі відчути, що таке закриття вистави. Довелося поїхати до Москви, ставив у МХАТі, театрах ім. Пушкіна та ім. Станіславського. Думав, на кілька років — виявилося, на двадцять. Тільки у середині 1980-х повернувся до Києва і опинився в епіцентрі соціальних і політичних пертурбацій.

Але говорити, що театр остаточно зник із його життя, звичайно, не можна. З 1990 року він очолює Спілку театральних діячів України, багато робить і для театру взагалі, і людей театру зокрема. І потім, якщо слушний вислів «весь світ — театр», то можна додати — Верховна Рада і поготів. Щоправда, не надто успішний. І докладати творчих зусиль тут можна скільки завгодно. Сам Лесь Степанович зараховує до своїх вдалих парламентських «постановок» і прийняття багатьох розумних законів, Герб і Гімн України, які без правильної «режисури» не затвердили б. Ну, і, крім того, є ще робота у Фонді ім. Стуса, викладання в театральному інституті. І зовсім уже для душі — Лесь Курбас, життям і творчістю якого Лесь Танюк займається сорок років.

Ми вітаємо Леся Степановича з днем народження. І бажаємо, щоб на будь-якій ниві йому вдавалися оптимістичні постановки і з талановитою трупою.