Пересопницьке Євангеліє – національний символ України

Пересопницьке Євангеліє є унікальною пам’яткою української культури. Самий початок її створення має точну дату — 15 серпня 1556 р., встановлено також дату завершення — 29 серпня 1561 р. Євангеліє як дорогоцінна реліквія зберігалося, трепетно передавалася з покоління в покоління. Його тримали у своїх руках Іван Мазепа і Тарас Шевченко. Іноді воно десь «зникало», вивозилося із України. Однак потім поверталося назад. У час створення нашої держави Пересопницьке Євангеліє стало національною святинею, на якій присягають Президенти України.

Відомо, що священну книгу замовила й дала гроші на її переписування княгиня Настасья (Анастасія) Юріївна Заславська, котра походила із князівського роду Гольшанських. Народилася вона на Поліссі, в місті Дубровиця, між 1510 — 1520 рр. Після 1530 р. Анастасію віддали заміж за князя Кузьму Івановича Заславського, з яким жила в місті Заславі (зараз Ізяслав — районний центр Хмельницької області). 1556 р. помер її чоловік. Можливо, княгиня-вдова вирішила піти в монастир і в чернецтві отримала ім’я Параскева. Під ним вона фігурує в Пересопницькому Євангелії. Схоже, смерть чоловіка спонукала Анастасію надати кошти на переписування та оздоблення Євангелія. У той час подібні дії розцінювалися як богоугодна й спасенна справа. Княгиня Заславська померла того самого року, коли було завершено переписування Євангелія. Хочеться вірити, що перед кончиною вона побачила цей шедевр рукописного мистецтва.

ХТО ПРАЦЮВАВ НАД ЄВАНГЕЛІЄМ?

Перший рік роботи над Євангелієм минув, як зазначено в самій пам’ятці, «в Дворці, монастирі Жеславском, при церкві святия та живоначальния Троіци». Дослідники припускають, що це було село Двірець неподалік Заслава. Хоча дехто вважає, що книга спочатку писалася в самому Заславі, а словом «дворець» позначена була частина цього міста. Згодом з якихось причин 1557 р. переписування цієї пам’ятки було перенесено до Пересопницького монастиря Різдва Богородиці, де книга й була завершена. Звідси й назва, яка прижилася нині, — Пересопницьке Євангеліє.

У післямові до Євангелія довідуємося, що причетними до переписування книги мали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій та писар Михайло Василієвич, який походив із Саноцької землі.

Михайло Василієвич здобув хорошу, як на той час, освіту. Адже його батько займав високе церковне становище і, без сумніву, мав потурбуватися про грамотність своїх дітей. Можливо, першим учителем Михайла Василієвича, власне, і був його батько.

Вірогідно, Григорій та Михайло Василієвич починали працювати над книгою в Двірці чи Заславі. Тут і було переписано перше Євангеліє від Матвія. Потім, коли Григорій та Михайло перебралися в Пересопницю, вони, судячи з усього, залучили до роботи ще одного писаря. Як його звали, ким він був, ми, на жаль, не знаємо.

Загалом вимальовується така картина. Керівництво роботою здійснював архімандрит Григорій. Ним написані сумарії, глоси та чотири підсумкових записи наприкінці кожного Євангелія, а також додаткові вкази на полях. Григорій також перекладав пам’ятку руською, тобто староукраїнською книжною мовою. У цій справі йому міг допомагати Михайло Василієвич. Останньому належить написання основного тексту, текстів у рамках-заставках, післямови, записи на початку й у кінці пам’ятки.

Основний текст Пересопницького Євангелія виконаний уставом двох почерків, які, зрозуміло, належали різним особам. Тобто до роботи був залучений ще один підручний писар, який працював у Пересопницькому монастирі.

МОВА ЄВАНГЕЛІЯ

Книга складається із 482 пергаментних аркушів розміром 380 — 240 мм. До складу тексту увійшли: Наука читання з передмовою до неї; чотири Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав та передмова; подані також післямова й місяцеслов. Текст пам’ятки поділений на глави, кожна з яких починається із сумарію — стислого змісту викладу наступної глави, вписаного в рамку. Відсутні сумарії лише на початку першої глави кожного Євангелія. У книзі постійно зустрічаємо глоси — українські лексичні відповідники до слів оригіналу. Вони виділені рамочкою й розміщені безпосередньо в тексті, подекуди на полях рукопису.

Значна частина Пересопницького Євангелія була написана мовою, наближеною до тогочасної української розмовної мови. Це один із перших відомих нам євангельських перекладів такого типу, хоч на той час почали з’являтися подібні переклади. Зрештою, саме на Волині невдовзі після створення Пересопницького Євангелія з’явився перший авторський художній твір розмовною українською мовою.

Сам переклад не є однаково досконалим. Можна простежити тенденцію «шліфування» майстерності перекладачів у ході роботи над текстом. Передмова до Євангелія, яка належить Теофілакту (Феофілакту) Болгарському, перекладена не дуже вдало. Тут фактично збережений старослов’янський текст. Близькими до старослов’янської першооснови залишилися перші два Євангелія — Матвія та Марка. Ближче до народної мови перекладено Євангеліє від Івана й, особливо, Євангеліє від Луки.

На особливу увагу заслуговує художнє оформлення книги. Пам’ятку прикрашають чотири майстерно намальовані мініатюри євангелістів. Мініатюри відкривають кожне з Євангелій і розміщені на лівосторонньому боці розвороту аркушів перед текстом. Виконані вони на ґрунті клейовими різнобарвними фарбами на золотому суцільному тлі. Під кожною мініатюрою вміщено текст в орнаментальній рамці — коротка анотація з відомостями про євангеліста і про те, скільки в даному Євангелії глав, зачал, стихів. Усі мініатюри оздоблені рамками з рослинним орнаментом. Такі ж рамки прикрашають початок тексту кожного Євангелія. Книга мала дорогу оправу. Щоправда, вона кілька разів мінялася.

ДОЛЯ ПАМ’ЯТКИ

Дуже цікавою є доля пам’ятки. Після написання Євангеліє тривалий час зберігалося в Пересопницькому монастирі, про що, зокрема, свідчить згадуваний інвентар цієї обителі 1600 р. Однак 1630 р. монастир припинив своє існування. Його власник, князь Миколай Чорторийський, католицького віросповідання, звернувся до короля Сигізмунда ІІІ з проханням передати обитель Клеванській єзуїтській колегії. Король негайно видав грамоту, згідно з якою монастир разом з майном та земельними угіддями переходив у володіння єзуїтам. Імовірно, в руки останніх і потрапило Пересопницьке Євангеліє.

На якийсь час ця пам’ятка загадково зникає, щоб потім з’явитися, але вже на початку ХVІІІ ст. і в Центральній Україні. Тоді Євангеліє опинилося в руках гетьмана Івана Мазепи. 1701 р. гетьман подарував її Переяславському кафедральному собору, який було збудовано його коштом.

Майже сто років Євангеліє зберігалося в соборі, а потім опинилося в бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Тут його 1837 р. виявив археограф Осип Бодянський. Наступного року в «Журнале Министерства народного просвещения» він опублікував невелику інформаційну статтю про цю пам’ятку.

Наприкінці 1845 р., перебуваючи в Переяславі, з Пересопницьким Євангелієм мав змогу ознайомитися Тарас Шевченко. Пам’ятка здійснила на нього велике враження, і він залишив про неї згадку у своїх археографічних нотатках.

У 60-х рр. ХІХ ст. семінарію із Переяслава перенесли до Полтави. Туди ж помандрувало й Пересопницьке Євангеліє. Проте тут йому недовго довелося бути. 1873 р. книгу передали графові Д.            Толстому, і вона опинилася в Петербурзі. Потім Євангеліє потрапило до великого князя Петра Георгійовича, принца Ольденбурзького. Лише через шість років після його смерті, 1887      р., книга за сприяння вдови покійного повернулася знову до бібліотеки Полтавської духовної семінарії.

У Полтаві Пересопницьке Євангеліє пережило революційні події 1917 — 1918 рр., Громадянську війну, різноманітні пролеткультівські експерименти радянської влади, зберігаючись у фондах Полтавського історико-краєзнавчого музею. Під час Другої світової війни книгу евакуювали до Уфи — столиці Башкирської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. У повоєнні роки пам’ятка вернулася в Україну — щоправда, не до Полтави, а до Києва. Спочатку зберігалася у фондах музею-заповідника Києво-Печерської лаври. 24 грудня 1948 р. книгу передали в Центральну наукову бібліотеку (зараз — Національна бібліотека України ім. В. Вернадського), де вона зберігається досі.

Під час інавгурації президента України в грудні 1991 року Пересопницьке Євангеліє було вперше використано як символ державності. На ньому присягав на вірність народу України Леонід Кравчук. З того часу утвердилася традиція, що президенти України присягають саме на цій книзі.

Справді, Пересопницьке Євангеліє є символом України. І питання не лише в тому, що це один із перших сакральних текстів, перекладених українською мовою. Його фундаторка була родом із Полісся, писалося воно на Волині, головним писарем був виходець із Лемківщини — найзахіднішої української землі. Мандрувала ця книга із заходу на схід, опинившись у Полтаві. Дотичними постатями до неї виявилися Іван Мазепа й Тарас Шевченко, чиї імена навіки закарбовані в нашій національній історії. Тому на цій книзі й приносять присягу президенти України.