Підзахисні Європи
Житель Лисичанська Віктор Ромашов судився iз шахтоуправлінням, у якому працював. Йому заборгували близько 10 тисяч гривень. Як повідомляє «Німецька хвиля», українські суди ухвалювали рішення на користь позивача двічі, проте жодне з них шахтоуправління так і не виконало, посилаючись на відсутність коштів на рахунках. Тоді робітник звернувся до Європейського суду, який зобов’язав виплатити українцю 3 тисячі євро. Другий позов, як зазначається на сайті Європейського суду (echr.coe.int), стосувався тривалості відшкодування матеріальних збитків через відмову однієї з Дніпропетровських лікарень безкоштовно надати іншому українцю — Анатолію Шмальку необхідні ліки.
Тим часом, позовів, що їх українці відсилають до Євросуду, з року в рік більшає. Цього року на комунікації (це процес, схожий на попереднє слідство) вже перебуває понад 200 скарг, 2003-го ця цифра становила 150, тоді як 2002 року — всього 18 скарг. Як розповідає глава правління Українського Гельсинського Союзу з прав людини, правозахисник Євген Захаров, через процес збільшення скарг до Євросуду проходять усі країни — спочатку скарг багато, потім більше й іще більше. Справа тільки за тим, щоб про можливості такого ефективного міжнародного інструменту захисту своїх прав стало відомо скривдженому власною країною громадянинові. Головний консультант управління міжнародної правової діяльності апарату Уповноваженої ВР з прав людини Марія Синенька стверджує, що скарг українців до Євросуду стало значно більше завдяки пресі, яка старанно висвітлює це питання. Крім того, істотно підвищився рівень оформлення скарг — з’явилося більше юристів, готових допомогти нашим громадянам написати листа до Страсбурга.
Звісно, Євросуд візьметься за розгляд далеко не кожної скарги. Він, як відомо, розглядає лише суперечки між державами й громадянами. Тобто людина може пред’явити до Європейського суду позов про стягнення заробітної плати з того чи іншого підприємства лише в тому разі, якщо всі можливі вітчизняні суди його не задовольнили. Більше того, упродовж шести місяців після того як «рідна» влада винесе у справі остаточне рішення. Причому претензії в такому разі будуть звернуті не до підприємства-боржника або його власника, а до країни, яка не захистила права свого громадянина в національних судах. Крім того, Європейський суд розглядає порушення не будь-яких прав, а тільки передбачених Конвенцією про захист прав людини й основних свобод.
Скаргу Європейський суд розглядає довго, приблизно чотири роки. Спочатку заяви відбираються на комунікацію Євросуду, заявника й держави — відповідача, в процесі якої дві останні сторони мають можливість вирішити свою проблему «по-хорошому». (Проте пізніше, коли прохання буде прийняте, в них також буде така можливість.) Зазвичай держава вважає за краще заплатити заявнику мирно, без суду. Потім уже ухвалюється рішення по суті. За всю історію протистоянь у Європейському суді, розповідає Євген Захаров, було ухвалено 16 рішень за заявою щодо України. Повністю або частково задовольнили прохання заявника в 15 випадках, в одному випадку — повністю відмовили. У 15 справах заявником виступали громадяни України, в одному — ізраїльтянин. За даними доповіді Європейського суду з прав людини, за 2003 рік найбільша кількість рішень по суті була винесена проти Італії — 106 (15% від загальної кількості), Туреччини й Франції — по 76 (10,8%), Польщі — 44 (6,25%) і Румунії 24 (3,41%).
Не всім заявникам доводиться починати з нуля. Страсбурзький суд працює за принципом прецеденту — якщо один позивач отримав рішення з певного питання, то надалі з такого ж питання отримати рішення буде вже простіше. Наприклад, як тільки було задоволене перше прохання про стягнення неоплаченої заробітної плати, подібні прохання потяглися низкою.
Європейський суд наказує виплатити грошову компенсацію протягом трьох місяців від дня ухвалення рішення. Якщо держава не виконає розпорядження, то починає зростати пеня, можуть виникати й інші неприємності. Україна з ними, на щастя, не знайома — наша держава ще не намагалася прострочити виплати позивачам. Як розказує Євген Захаров, європейські країни взагалі прагнуть виконувати розпорядження Євросуду, як у частині грошових виплат, так і в частини запобігання повторенню ситуації, адже постанова Європейського суду з прав людини насамперед покликана вказати, що слід змінити державі в частині правової політики. Про це говорить і Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і свобод людини Міністерства юстиції України Зоряна Бортновська: «У якійсь частині законодавство України необхідно приводити у відповідність до вимог, викладених на сьогодні в рішеннях Європейського суду. А крім того, необхідно постійно відстежувати практику цього суду щодо інших держав iз метою уникнення констатації порушень при аналогічних обставинах з боку України».
