Поразка, що вимагає серйозних змін

Хотілося б висловити міркування з питання про позицію України відносно подій в Югославії. Основне значення того, що відбулося, для України (як і для Росії) — до нас не прислухалися в обстановці, коли ми, а не країни НАТО, були праві. Це погано з багатьох міркувань, і питання національного престижу серед них не останнє. Дуже погано й те, що внаслідок бомбардувань демократичні держави виявляться у програші, а шовініст Мілошевич — у виграші, позиції його в Югославії зміцнюються, у той час як демократично налаштовані серби тікають із країни чи змінюють погляди; в Росії та Україні розгорається шабаш відьом.

І все це легко було передбачити нам, але чомусь виявилося не зрозумілим Блеру з Клінтоном. Тут би до нас і прислухатися, та ні, не прислухалися. Це, безумовно, наша поразка. Справа тільки за тим, щоб зробити з неї правильні висновки. Колись поразка Росії у Кримській війні примусила російське керівництво провести давно наболілі реформи у всіх сферах життя. З цієї поразки висновки не робляться, навпаки, консервативні кола намагаються набрати внутрішньополітичні очки й повернути назад навіть ті кілька кроків, які було зроблено.

Така реакція на поразку здатна викликати цілковиту національну катастрофу, що зачіпає не тільки Україну, а (й насамперед) Росію. Те, що до нас не прислухалися — зрозуміло. У будь-якому виробничому колективі слухають найдосвідченіших і найуміліших і не слухають тих, хто сам нічого зробити не в змозі, хто досвіду позитивного не має й вічно клянчить допомогу в інших. Навіть якщо цей недотепа й дуже великий, сильний, загрожує, лається — все одно до нього не прислухаються, а чим більше він погрожуватиме, тим сильнішою буде реакція відторгнення в інших. І навіть якщо в конкретному випадку така людина виявиться правою, все одно до неї не прислухаються, що, звісно, погано, але так влаштовано цей світ.

Країни НАТО дають всьому світу зразок соціально-економічного устрою. У них зосереджено основний фінансовий та інтелектуальний потенціал світу. Звідти останніми десятиріччями приходять основні наукові відкриття й технічні новини, суспільні ідеї й фінансові ресурси. Які підстави країни, давно вже неспроможної в жодному з даних напрямів ні на яке корисне новаторство, вимагати, щоб до неї прислухалися при розв’язанні світових проблем? Основою економічного та інтелектуального потенціалу цих країн є незалежні суб’єкти ринку. Саме вони виробляють наукові й технічні ідеї, акумулюють фінансові кошти, на їхній могутності засновується міць відповідних держав. Саме відсутність у нас таких незалежних суб’єктів і обумовлює нашу відсталість. У нас не заводи годують громадян і державу, а держава й громадяни годують заводи. Список галузей, які потребують для свого існування держпідтримки (зазначте, для існування, а не для прискореного прогресу, випередження світового рівня), покриває всю економіку країни.

Скільки галасу й зусиль потрібно, щоб запустити виробництво корейського автомобіля рівня позавчорашнього дня — і все одно нічого не виходить. Фірма може успішно працювати, поки їй протегує прем’єр. Як тільки він змінюється, фірма розоряється. Такі підприємства не можуть акумулювати фінансові ресурси, висувати й реалізовувати нові ідеї, здійснювати експансію на світових ринках. Із країною, основу економіки якої становлять такі підприємства, цілком справедливо ніхто не рахується.

Зміна соціально-економічного клімату в країні з тим, щоб не могли існувати підприємства, що смокчуть із країни соки, а могли — ті, що дають дохід своїм працівникам, власникам і державі, давно необхідна. Але всі кроки в даному напрямі натикалися на опір правлячої верстви країни. Події навколо Югославії ще раз показали згубність існуючого стану речей. Необхідно усвідомити те, що відбулося, саме як поразку країни, поразку, що вимагає серйозних змін. Таке усвідомлення може подвигнути країну, особливо її правлячу еліту, розпочати необхідні реформи.