Про користь непорушності традицій
25 липня, 00:00
Головною темою тижня, звичайно ж, була інтрига «МВФ-бюджет-гривня». Історія
ще далека від завершення, однак вона розгортається за всіма канонами вітчизняних
традицій і, схоже, навіть реальна загроза фінансової кризи не здатна тут
щось змінити. Йдеться про визначальну для нашої політики традицію ухиляння
від відповідальності. Досі гра виглядала так: парламент щось доручав уряду,
а він шукав привід, щоб цього не робити (сам парламент справедливо заявляв,
що він — законодавча влада, й робити нічого не може). Сьогодні так склалося,
що для отримання кредиту МВФ необхідно продемонструвати добрі наміри в
бюджеті наступного року та внести зміни до того, який діє цього року. Це
— виняткова прерогатива парламенту. І що ж? Спікер швидко запропонував
віддати цю роботу на відкуп уряду. Не будемо говорити про різноманітні
політичні причини цього кроку, важливо, що з багатьох варіантів рішень
було вибрано одне — перекласти відповідальність на інших. Традиція спрацювала.
Інша міцна традиція — називати чорне білим. Минулого тижня її свято наслідували:
лідер кримських комуністів Леонід Грач, котрий заявив, що комуністи мають
стати на чолі демократичного руху, та Антимонопольний комітет, який оштрафував
«Автосвіт» за те, що той «занадто» конкурує з державним громадським транспортом.
У руслі цієї ж традиції i рішення парламенту про збільшення мінімальної
зарплати. Воно виглядає красиво доти, поки не поцікавишся, де використовується
цей досить сумнівний винахід. Виявляється, основне його призначення — бути
за одиницю вимірювання для штрафів, поборів та інших «обов'язкових платежів».
Отож мінімальна зарплата — це не те, що платить трудящим держава, а те,
що вони платять їй.
Ще одна добра вітчизняна традиція — перманентна боротьба зі злочинністю.
У цій діяльності відбуваються якісь загадкові явища. Минулого тижня міністр
Кравченко сказав, що злочинність у країні знизилася, однак зростає кількість
убивств, розбоїв і крадіжок. Виникає запитання — а що ж зменшилося? Тим
паче, Президент, знайомлячи з Генпрокурором, нарікав на те, що кількість
ув'язнених цього року збільшилася на 20 тисяч. Враховуючи специфічне розуміння
злочинності «правозахисниками» (див. висловлювання міністра) і той факт,
що злочинцем у нас може бути будь-хто, аби було бажання відповідних органів,
можна передбачити, що головна причина «зниження показників» — зникнення
бажання у цих самих органів. Однак у це мало віриться...
