Про світського арбітра

8 лютого на прес-конференції в Житомирі Президент України Віктор Ющенко заявив про намір скоротити під час адміністративної реформи кількість урядових комітетів і прирівняних до них структур. Із 62-х наявних сьогодні має залишитися лише 42; наскільки можна зрозуміти, передбачається скоротити також Державний комітет у справах релігій, що існує в країні з 1995 року. За словами Віктора Ющенка, ліквідують й структури Держкомрелігій на місцях. «Влада працюватиме відкрито з кожною релігією, — зазначив Президент, — ми не ставимо на меті створювати спеціальні перешкоди для тієї або іншої віри або Церкви».

Тим часом релігійна ситуація в країні така, що існує — й існуватиме ще невизначений час — об’єктивна потреба в певному координаційно-консультативному органі. Релігійна карта України вельми строката, а відносини між окремими церквами не завжди благополучні й тому потребують втручання третьої сторони. Іншими словами, необхідним є арбітражний орган для залагодження конфліктів як між церквами, так і між церквами та владою. Має існувати також якась авторитетна інстанція для наукового аналізу нових для країни церков, які — в рідкісних випадках — можуть виявитися небажаними для суспільства. Таким аналізом повинні займатися, очевидно, вчені й фахівці у галузі релігієзнавства. Досвід багатьох інших країн, які сповідають суворе невтручання в релігійні справи, свідчить про необхідність у таких «дорадчих» структурах.

На думку професора Колодного (керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ), церкви України сьогодні потребують певної допомоги, яку можуть забезпечити саме вчені. Наприклад, запобігти політизації тих або інших церков, як це сталося під час останньої передвиборної кампанії, або вчасно розпізнати й поставити заслін втіленню ідеї «державної церкви» в України (за прикладом Росії).

Слід зазначити, що консультацій з боку найчастіше потребують православні церкви України. Більшість інших — греко- католики, католики, протестанти різних течій ведуть самодостатнє церковне життя і, як правило, вирішують усі свої проблеми самостійно, «не виносячи сміття з хати». Не те у православних. «Свіжий» приклад — боротьба всередині УАПЦ за приміщення патріархії, в якій обидві сторони очікують відновлення справедливості від світської влади.

Те саме стосується політизації церковного життя, про яку згадав професор Колодний. У суспільному — братському — житті УПЦ Московського патріархату вже давно сталася небезпечна підміна: істинна духовна діяльність (добродійність, освіта та ін.) витіснена проросійською політичною діяльністю.

Цілком очевидно, що всі складнощі нашого церковного життя мають «лише» дві дуже конкретні причини, два міцні горішки, які можуть виявитися не по зубах навіть нашому новому уряду. Йдеться, звісно ж, про розколоте на три церкви українське православ’я, а також про підпорядкування однієї з цих церков Московському патріархату. Якби не було цього підпорядкування, не було б усього того, що ми спостерігали під час виборів Президента (демагогічної навіженості проросійських братств, сплюндрування храмів, участі єпископів у спробах розколоти державу й багато іншого).

Кампанія нового уряду за церковні зміни почалася зі звернення тоді ще голови комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка до митрополита Київського та всієї України Володимира Сабодана. Там, зокрема, йдеться: «Як ви, напевно, знаєте, на цих виборах частина православної церкви докладала значних зусиль, щоб дискредитувати православ’я. Багато священиків Вашої церкви агітували паству за одного з кандидатів, який представляв владу, добре відому нашим співвітчизникам своїми численними й тяжкими гріхами. У церквах Вашої конфесії замість слів віри й любові можна було почути та прочитати сповнені ненависті агітки проти людей, які відстоювали правдиві християнські цілі, і проти іншої православної конфесії. У храмах переховували й поширювали брудну агітаційну літературу. Таким чином, було завдано величезної шкоди вже не тільки церквi й мирянам, а й православному християнству загалом. І зараз, всупереч Вашому благословенню Віктора Ющенка як Президента України, окремі священики Вашої церкви продовжують свою діяльність, спрямовану на підтримку вогню ворожнечі в українському суспільстві... І тому я прошу Вас однозначно та ясно висловитися щодо заходів, які розпалюють ворожнечу в суспільстві за участю представників Вашої церкви. Ясно висловитися, чи підтримує УПЦ (МП) право українського народу жити вільно на своїй, Богом даній, землі, або, навпаки, вважає, що таким правом повинні користуватися тільки окремі народи».

Публічної відповіді не надійшло. Попередня історія державних відносин з УПЦ МП показала, що справді ефективним засобом проти порушення законів певною частиною її духовенства можуть бути лише грошові штрафи та публічні суди — з усією суворістю Законів України, без будь-яких потурань на сани й чини. Тим часом донині церкви, православне духовенство, а також численні навколоцерковні організації фактично мали (і мають сьогодні) статус persona grata — незалежно від провини.

Дозволю собі припустити, що розв’язання «української православної проблеми» у всьому її обсязі (тобто об’єднання трьох її частин і забезпечення цій церкві статусу автокефалії за підтримки, скажімо, Вселенського патріарха, тим більше, що він висловив таку готовність) не поступається за складністю навіть такому завданню, як входження України до ЄС. Якщо наш уряд зможе змінити існуючу — перманентно вибухонебезпечну для держави — ситуацію, довіра до нього стане безмежною. Тільки хай політики не сподіваються на сприяння Московської патріархії, а також не вважають, що проблему можна вирішити швидко. Але якщо змін не буде, тоді, мабуть, все одно — буде в складі уряду Державний комітет у справах релігій чи ні.