Про вибір...

Сьогодні свій 87-ий День народження відзначає людина, яка, без перебільшення, змінила не лише Україну, а й почасти цивілізований світ — лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року, високий інтелектуал та моральний авторитет, давній друг «Дня» Євген Степанович ГРИЦЯК.

«День» неодноразово ділився із читачами спогадами Євгена Степановича про повстання беззбройного спротиву диктатурі та його роль у демонтажі ГУЛАГу, виникненні дисидентства та, зрештою, розпаду СРСР... Дзвінок імениннику — не лише для привітання, а й як чудова нагода поговорити про актуальні питання...

— Євгене Степановичу, як ви оцінюєте святкування у Києві 1025-ліття Хрещення Русі?

— Я дуже неприємно вражений цим святкуванням. Воно пройшло за російським сценарієм. А який Росія має до цього стосунок? У той час, коли хрестили Русь, власне самої Росії, як такої, не було. До них християнство прийшло з Києва. Натомість, що ми бачимо сьогодні? Москва увесь світ переконує, що саме вона охрестила Русь. Окреме питання й до того, що патріарх Кирило приїхав у Київ на бронепоїзді та у супроводі величезної охорони. Як це розуміти? Паралельно у ці дні відбувся візит Папи Франциска до Бразилії. Він летів звичайним літаком, а там зустрівся з мільйонами людей. І був фактично без охорони. Ще один приклад — Папа Іван Павло ІІ, коли приїздив в Україну, теж не ховався від своїх вірян в бронепоїзді та за охороною. Його також зустрічали мільйони людей. Натомість російське духовенство ніби святкувало не для вірян, а для себе — тишком-нишком.

Щодо російського православ’я у мене взагалі багато запитань. Чому вони Українську православну церкву Київського патріархату не визнають канонічною? Що взагалі таке «канонічна церква» для простого віруючого? Невже це Ісус Христос встановлював канони? Дивує також те, за що вони дають анафеми. Христос когось проклинав? Ісус просив Господа Бога вибачити навіть тих, хто розпинав його, бо вони, мовляв, не знали, що роблять. А Москва має право проголошувати анафеми, зокрема — гетьману Мазепі, патріарху Філарету та іншим українцям. У такий спосіб церква демонструє імперську політику, відіграючи роль форпосту російського імперіалізму.

Також цинічними були виступи на святкуванні представників російської влади, зокрема президента Путіна, який називає українців братами, але жити по-братськи не хоче.

— В Україні продовжують активно обговорювати «список 148» — депутатів парламенту, які звернулися до своїх польських колег-парламентаріїв, щоб ті жорстко осудили трагічні події на Волині 1943 року. Як ви оцінюєте дії цих депутатів?

— Я з цього приводу абсолютно згоден з висловленою у «Дні» думкою Леоніда Кравчука: «Це зрадники України!». В жодній нормальній країні світу ніхто собі не дозволить виступати проти своєї Батьківщини! Навіть якби звинувачення були абсолютною правдою... Так, тоді було справжнє побоїще, але це спільна трагедія двох народів.

У таких питаннях потрібно дивитися в корінь. Українці зірвалися не в нападі на Польщу, а в обороні від поляків. Поляки інтенсивно нападали на українців — морально і фізично. Вони називали українців «хами», «бидло», «свині». Почували себе панами на наших землях. Пам’ятаю випадок зі свого дитинства: другокласниця полька вилізла на купу щебеню й почала кричати, що всі українці — свині. Це ж де дитина таке почула? Очевидно, що їй таке говорили дома батьки. Нас гнобили поляки століттями. Пружина стискалася, а в 1943 році, на жаль, вистрілила. І нині знаходяться українці (депутати!), які вважають це геноцидом. Вони заслуговують національного осуду. Повторюю: то була взаємна жорстока боротьба. Наразі Польща переглядає історію, знову до цієї теми повертається. Це їхнє право. Прикро, що зрадники з українськими паспортами їм в цьому допомагають.

Біда України в тому, що ми нічого тоді не фіксували. Можливо, тому в нас зараз менша доказова база. Зараз важко згадувати ті часи, але скажу, що коли це почалося, я ще дуже молодим хотів йти туди добровольцем воювати. Але мене не взяли...

— Україна готується до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Разом з тим, експерти відзначають, що чим ближче до дати підписання, тим жорстокішим стає тиск з боку Росії на українську владу та еліту. Чи витримає українська сторона цей тиск?

— Якщо чесно, то є сумніви... З виступів українських політиків постає, що мало не всі вони — за Європу й зроблять все, щоб підписати Угоду. Але, на конкретних справах, я цієї рішучості не бачу. Хотілося б, щоб Угоду підписали. Скажу прямо — за нинішніх умов українське майбутнє може бути нормальним тільки в складі ЄС. Якщо Росія хоче нам добра, про що вона офіційно заявляє, то чому нам це «добро» пхають насильно? Дійсно, сьогодні відчувається серйозний тиск на українську політичну еліту. Крім цього, відбулося посилення тиску на нашу культуру, історію, мову... Хотілося б вірити, що політична еліта таки вистоїть. Це був би наш цивілізаційний вибір.

До речі, для простого українця перелаштуватися на цивілізований європейський спосіб життя — не є проблемою. Я бачив, як багато українців живе в західних країнах. Вони дотримуються правових і культурних норм, мріють, що такі умови життя будуть й в Україні. Але це вже питання до керівництва країни, яке інколи не відчуває, що в нас взагалі є держава. Хто як хоче, так і гне свою лінію. Часто пріоритет в політиків — особиста вигода.