Рідкісні старожитності

Рідкісні старожитності,  які вісім століть тому належали майстрам-чинбарям із Пересопниці, відтепер можна побачити у тутешньому музеї.  Їхні вироби продавали навіть у країнах тогочасної Європи. Чинбарями називали ремісників, які обробляли шкіру. На території Пересопниці під час розкопок виявили місце розташування давньої чинбарні та знаряддя праці майстрів. На території України на залишки майстерень чинбарів такого періоду натрапляють доволі рідко.

Сьогодні Пересопниця — це невеличке село неподалік Рівного. Його знають як батьківщину української Першокниги — Пересопницького Євангелія. Водночас це не єдина яскрава сторінка тутешньої  історії. Пересопниця свого часу була княжим містом. Тут жили заможні мешканці. А слава про вмілих ремісників  — у тому числі ювелірів та чинбарів  — виходила далеко за межі князівства.

«Розкопки проводили в урочищі Баранівка. Там працювали археологи Богдан Прищепа, Олексій Войтюк, а також студенти. Вони й виявили чинбарню.  Її датують XII—XIII століттями. Цим ремеслом не могли займатися випадкові люди. Тут потрібна була майстерність і особливі знання, — пояснює науковий працівник культурно-археологічного центру «Пересопниця» Оксана ЖАРСЬКА. — Найімовірніше, чинбарством займалася ціла родина.  Ремесло також могло передаватися від покоління до покоління».

Спочатку археологи виявили на місці розкопок  житло періоду Київської Русі. Кажуть, спочатку це була напівземлянка. Однак, очевидно, з часом піч зруйнували, натомість вогнище розмістили по центру, як у майстерні. Тим часом, серед знахідок, окрім кераміки, вони виявили майже два десятки кістяних проколок (по суті це шило). Ними якраз і користувалися чинбарі.

Взагалі процес обробки шкіри доволі складний і тривалий. Він тривав від декількох тижнів до двох із половиною місяців.  Чинбарню не облаштовували у випадковому місці. Бо потрібно було, щоб поряд знаходилася водойма (шкіру необхідно вимочувати), а також вапно. Якраз неподалік місця розкопок здавна стояв водяний млин.  А в селі Шостаків, що поблизу Пересопниці, були  вапняні родовища, розповідає Оксана Жарська.

Процес обробки шкіри був специфічним ще й через запах. Завершальними етапами було ключування та лискування — шкіру витягували та вигладжували.  Вона ставала тонкою і вважалася найвищого ґатунку.  Для цього використовували  лощила. Їх ще називають «ковзанами» — це широкі кістки. Саме такі предмети знайшли у Пересопниці на місці давньоруської чинбарні. А це свідчення майстерності ремісників. Зі шкіри, яку обробили середньовічні чинбарі, залежно від якості, робили кінську збрую, шили сумки, одяг. І, звичайно ж, таким крамом торгували із сусідами.