Ще одна волинська Богородиця повернулася до людей

Експозицію Музею волинської ікони поповнили відреставровані образи, які належать перу невідомого, але самобутнього волинського майстра, і були 24 роки тому передані майбутнім митрополитом Волинським і Луцьким Ніфонтом з храму у селі Рудка-Козинська.

Ці ікони дуже довго чекали часу своєї реставрації, але, якби не владика Ніфонт (тоді молодий священик, монах, настоятель церкви у Рудці-Козинській), ми могли б їх втратити назавжди. Тетяна Єлісєєва, теперішня завідувачка Музею волинської ікони, була учасницею тих перших наукових експедицій, які у часи богоборства у зачинених волинських церквах інвентаризували і рятували, забираючи до краєзнавчого музею, не просто тисячі святих образів, а часто й пам’ятки мистецтва. І саме ці знахідки у майбутньому стали основою багатющої експозиції теперішнього Музею волинської ікони. Ось і цим іконам, які недавно повернуто з річної реставрації у Львівському філіалі Національного науково-дослідного реставраційного центру України, вже майже 300 років, спеціалісти датують їх кінцем XVIII століття.

Самобутнє малярство провінційного художника вражає і авторським почерком, і яскравими насиченими кольорами, багатством золота та срібла, та найбільше — лагідними і добродушними ликами святих, радістю від майбутнього воскресіння, віри у нього. Ці ікони, понищені часом і людьми, були закинуті на горище старого храму, і сьогодні владика Ніфонт пригадує, як боліла за них його душа, але він не був ні іконописцем, ні реставратором. Тому й віддав їх, поклавшись на Божу волю та провидіння, у музей, хоча ікони тоді взагалі не виставляли в експозиції, у музею ікони ще не було і в проекті.

Наразі у фондах Музею волинської ікони є ще дві, крім цих чотирьох, ікони зі Свято-Троїцького храму села Рудка-Козинська. Це «Моління», виставлене в експозиції, та «Нев’янучий цвіт», яку реставрує Анатолій Квасюк. Обидва образи — київської школи, київської традиції. А виставлені нині — суто волинська школа. Роботи з авторським почерком, написані людиною глибоковіруючою, і музейники збираються дослідити, чи нема ще де робіт цього ж автора. Ікони «Христос Вседержитель», «Богородиця Одигітрія», «Святий Миколай» та «Новозавітна Трійця» були написані найімовірніше саме для Троїцького храму села, котрий було споруджено 1786 року, у той же час, до якого відносять і написання самих ікон. Отож ікони, врятовані владикою Ніфонтом, які збережено у фондах музею і виставлено нині на людські очі, стали відкриттям ще однієї невідомої сторінки з історії волинського іконопису.