«Спочатку я боявся брати диригентську паличку»

Десять років тому в нашій столиці народився колектив, який прославив українську музичну школу. Ансамбль створювався під ім’я Богодара Которовича, знаменитого скрипаля, якого критики називали віртуозом-романтиком і українським Паганіні. Ті, кому довелося чути, як фантастично грає музикант, досі говорять, що у них було відчуття, що скрипка в руках цього маестро співає людським голосом. Як соліст Богодар Антонович виступав у найпрестижніших залах різних країн, перемагав на міжнародних конкурсах (у Бухаресті та Генуї). Він двічі грав на унікальних інструментах — скрипках легендарного Ніколо Паганіні. Кілька років тому, на вершині слави, Б. Которович перестав виступати як скрипаль, зосередившись на диригуванні, а ансамбль «Київські солісти», яким він керує, поступово вийшов на перші позиції серед камерних колективів нашої країни. 24 грудня в Національній філармонії відбудеться ювілейний концерт ансамблю.

— Богодаре Антоновичу, як усе починалося?

— Ідея створити ансамбль з’явилася в кількох головах. Я мріяв зібрати в одному колективі музикантів-віртуозів. Причому зробити ставку на молодь, а не забирати класних артистів з інших оркестрів, знекровлюючи колективи. Але мрії, можливо, ніколи б не стали реальністю, якби не Микола Жулинський. На ту пору він був віце- прем’єром. Микола Григорович нас усіляко підтримав. Тільки- но ми підготували документи, як у відставку пішов тогочасний прем’єр-міністр Леонід Кучма. Довелося все переробляти по-новому, і знову невдача — Леонід Кравчук програє президентські вибори... Тільки з третього разу нам вдалося в Кабміні отримати дозвіл на створення ансамблю — тож від ідеї до створення «Солістів» минуло кілька років.

Ви знаєте, коли ми оголосили кастинг, мені пропонували відразу заповнити всі вакансії, але в цьому питанні я виявив твердість. Брати кого завгодно я не захотів. Адже сама назва «Київські солісти» говорить про те, що в ансамблі повинні виступати музиканти найвищого класу. А взявши ставку на молодь я, з одного боку, ускладнив завдання, а з іншого, — створив сприятливі умови для професійного зростання музикантів. Процес селекції проходив непросто. Фактично чотири роки я по крихтам збирав колектив. До речі, наш перший виступ пройшов у щойно відремонтованій будівлі Національної філармонії, але оскільки ансамбль був ще не повністю укомплектованим, то мені допомогли оркестранти з Національної опери, які брали участь у нашій програмі.

— Скільки сьогодні в ансамблі музикантів і чи виступають «ветерани» з першого складу?

— У колективі працюють 20 чоловік. А от із «старожилів» не залишилося жодного музиканта... Непрості то були роки для виконавців, які займаються класичною музикою. Хтось поїхав виступати за кордон, а хтось не витримав складних умов, у яких ми змушені були працювати... Склад змінювався, зате зараз у нас оптимальний колектив, а найголовніше — це справді віртуози. Наш ансамбль багато гастролює не лише в Україні, але й за кордоном.

— Богодаре Антоновичу, ви самі поставили крапку, завершивши кар’єру скрипаля. Диригування — ваша друга любов?

— Як скрипаль, я досяг усього: популярності, пошани, захоплення публіки. Небагато музикантів можуть похвалитися, що їм випало щастя грати на скрипці самого Паганіні. Ні критики, ні меломани не скажуть, що вони чули, що Которович грав погано. Звичайно, можна було ще продовжувати виступи, але я вирішив піти в зеніті популярності, щоб не чути коли-небудь шепіт: «Да, Которович уже не той»...

Моїм дебютом як диригента стало виконання «Музичних моментів» Шуберта. Я виконував невелике соло на скрипці, а потім поклав її на пульт і почав диригувати. Ви знаєте, спочатку я боявся брати диригентську паличку до рук і диригував лише руками. Потім користувався олівцем. Мені здавалося, що якщо я візьму диригентську паличку, то зворотного шляху вже не буде: із скрипаля перетворюся на диригента.

Мене дуже захопило диригування, і його справді можна назвати моєю другою любов’ю після викладання (Которович очолює кафедру «Скрипки» в НМАУ. — Т.П. ). А першими творами у моїй новій іпостасі стало виконання Увертюри до-мінор Шуберта, потім — Вівальді та Моцарт (Серенада і Дивертисменти)... Але говорити, що я узурпував пульт, не доводиться. Iз нашим ансамблем виступали такі відомі диригенти, як Володимир Сіренко та Саулюс Сондецкіс (до речі, завдяки цьому литовському диригенту в нашому репертуарі з’явився «Спогад про Флоренцію» Чайковського).

— У суботу ви запрошуєте на ювілейний концерт до філармонії. Наскільки я знаю, на меломанів чекає сюрприз — прозвучить незвичайний інструмент...

— Ми підготували різноманітну програму, в якій кожен музикант ансамблю виступить сольно і покаже свою майстерність. У концерті прозвучать класичні та сучасні твори: А. Вівальді, Б. Боттезіні, Ф. Крейслера, М. Скорика та інших композиторів. А щодо сюрпризів, то вони, звичайно ж, будуть. Нещодавно для ансамблю ми купили в Японії новий інструмент — синтетичний клавесин. Він імітує звук справжнього старовинного клавесина. Гадаю, публіка оцінить його звучання, коли виконуватимуться твори Баха та Вівальді...

У січні наш колектив проведе репетиції, зробимо записи нових аудіодисків. Це будуть твори композиторів-романтиків: Шумана, Мендельсона, а також запишемо Третій концерт Євгена Станковича (нашого знаменитого сучасника).