«Ситуація в Україні безпосередньо така, як в структурі головного мозку»

Так само, як у свій час весь світ захоплювався психоаналізом доктора Зігмунда Фрейда, нині наукові кола лікарів людських душ цінують професора Носсрата Пезешкіана — засновника нового методу в психотерапії, який називається «позитивна психотерапія». Приїзд з Німеччини в Україну автора методу, доктора медицини, всесвітньо відомого психотерапевта, засновника Міжнародної Академії позитивної і транскультурної психотерапії, автора 25 книг, перекладених на 23 мови — неабияка подія в науковому світі. Сам же Носсрат Пезешкіан відвідав Україну тому, що його дуже зацікавили культурні та геополітичні особливості України, які він називає унікальними на теренах Європи. Зрештою, вони є безпосереднім предметом вивчення позитивної психотерапії.

Метод позитивної психотерапії, як кожен із близько 150, які нині існують, по-своєму лікує страхи, депресії, допомагає людині вирішити конфлікти, віднайти душевну рівновагу і реалізувати себе. Та лише позитивна психотерапія під час лікування враховує особливості менталітету людини та культуру, у якій вона виросла. Як розповів пан професор, він з командою проводив дослідження у 33 країнах, зокрема, понад 20 років в Китаї і 19 в Російській Федерації, вивчаючи, які культурні аспекти об’єднують і роз’єднують людей. Головна ідея позитивної психотерапії — як поєднати різне. І в Україну він приїхав за тим же — дослідити, як різне поєднується в ціле.

«Культуральний аспект в Україні є дуже цікавим, бо у вас присутня велика культурна різноманітність та різнобарвність, — зауважив Носсрат Пезешкіан. — Моє бачення України можна висловити в такій концепції: кожна людина, від першого свого дня народження несе в собі метафоричний Схід і Захід, вони — як права і ліва частини мозку. Права частина відповідає за емоції, творче начало, а ліва — за логіку, пунктуальність, працездатність, ощадливість. Обидві частини — абсолютно різні і рівнозначимі. І природа так зробила, що обидві півкулі об’єднується мостом в одну єдину функціональну систему. В Україні є ситуація, безпосередньо така, як у структурі головного мозку, тож у геополітичному руслі дві частини української нації повинна доповнювати одна одну».

Директор Українського інституту позитивної крос- культурної психотерапії і менеджменту Володимир Карікаш розповів, що в Україні цей метод розвивається з 1991 року і вже працює кілька сотень спеціалістів. «Я пригадую, що про позитивну психотерапію говорили як про будь- яке відкриття: спочатку — не може бути, потім — в цьому щось є, і потім — так хто ж цього не знає?» Здавалося б, що ідея терапії — як поєднати різне — парадоксальна, але психотерапевти, які практикують цей метод, вважають, що якщо людина хоче мати, те чого не має, то для того вона повинна зробити те, чого ще не робила.

Як сказав «Дню» президент Європейської Асоціації психотерапівтів та президент Українського Союзу психотерапевтів професор Олександр Фільц, «те, що в Україні відбувається дискусія «хто є хто» — це процес неухильний: не треба забувати, що ті частини, з яких нині складається Україна, до 1991 року жили в абсолютно різних ментальних і культурних світах. Не можна зробити щось за 15 років, щоб різні системи відліку змінилися. Все функціонує по законах психології: масивна швидка зміна ідентичності наштовхується на опір, і той опір є несвідомий. Люди потребують тривалого і змістовного діалогу на цю тему. Наразі ж Україна презентує собою унікальний соціо- культурно-геополітичний випадок ХХI століття, якого історія ще не знала: по перше в тому, що ми 500 років не мали своєї власної державності і раптом «з нічого» в центрі Європи створилася величезна країна. Такого ніде не було».

Пан Фільц переконаний, що як і всяка психотерапія, позитивна в соціальному контексті може допомагати українському суспільству тим, що «буде називати і розповідати про не зовсім усвідомлені моменти, які людям заважають приймати свою ідентичність».

Фахівці зазначають, що позитивна психотерапія вже показала результативність і в Німеччині стала одним із найзатребуваніших психотерапевтичних методів у випадку роботи як з окремими людьми, так і з певними соціальними групами для розв’язання різних конфліктів.

Як конкретний приклад можливого вирішення конфлікту Олександр Фільц навів такий: «На днях у Львові виникла дискусія щодо заяви МЗС Росії про те, що львів’яни нищать якісь пам’ятки радянських часів, подібно до Таллінна. Зібралися наші політологи, аби написати відповідь, запросили й мене, мовляв, а що скажуть психотерапевти. На зібранні говорили, що це ганьба, нікому не можна втручатися у наші справи, а я сказав так: я написав би лист від львівської громади МЗС Росії з такими словами: «Шановні працівники МЗС Росії! Ми вам сердечно дякуємо, що ви при всій своїй зайнятості глобальними проблемами, знайшли час звернути увагу на наше переферійне місто і прокоментувати наші події на весь світ. Ми вам дякуємо, що ви звернули увагу на Львів і готові консультуватися з вами зі всіх культурних питань». А що з ними сперечатися, якщо їм потрібно робити такі ноти?»

Ось таке психотерапевтичне рішення проблеми. Конфлікт у психотерапії — — це ресурс для наступного кроку, можливість змінити ситуацію і вийти на новий еволюційний виток. На жаль, методи виходу з кризи застосовують в роботі лише психотерапевти. Політикам би в них повчитися.