«Темник» революції
Про помаранчеву революцію вже написано й презентовано чимало скороспiлих книжок. Публіцистичних, документальних, з яскравими ілюстраціями (листопадовий Майдан був справжнім клондайком для фотографів). І от днями з’явилася чергова. Її особливість у тому, що укладачем збірки (про що зазначено на титульній сторінці) став директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський — політолог, чиє ім’я екс-опозиція пов’язувала з розробкою сумнозвісних «темників», а також — iз виборчою кампанією кандидата від влади Віктора Януковича. Ще недавно частий гість телевізійних програм, який виступав iз послідовною критикою колишніх опозиціонерів, після виборів М. Погребинський, що називається, «пішов у тінь». І от знову з’явився на публіці — в ролі ведучого круглого столу «Кольорові революції» на пострадянському просторі: політичні наслідки», де, власне, й була презентована ще одна книжка про помаранчеву революцію. Її авторами стали кілька українських, російських і німецьких політологів, причому серед них як палкі прихильники помаранчевої революції, так і її явні опоненти, а також дослідники, якi прагнуть, наскільки це можливо, зайняти «нейтрально-об’єктивістську» позицію». Це з анотації до збірки. І це правда. До речі, серед авторів — політологи, добре знайомі читачам «Дня» з численних статей і коментарів: Володимир Фесенко, Олександр Литвиненко, Олександр Рар. Вони також мали виступити зі своїми поглядами на помаранчеві події та їхні наслідки на круглому столі. Але не прийшли. Як і багато інших. Кореспондентові «Дня», який має чималий досвід висвітлення подібних заходів, уперше за довгий час довелося знайомитися з експертами, які відвідали цей круглий стіл.
Утім крім Михайла Погребинського одна помітна в експертному співтоваристві постать там усе-таки була присутня. Це директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович, якому, як він сам висловився, «не подобалася ні та влада, ні ця». Він охарактеризував присутніх політологів як людей «з тим чи іншим рівнем опозиційності до нової влади, людей, яким помаранчева революція не здається ідеальною». За його словами, це зворотний бік тієї самої медалі, що ми спостерігали й раніше. На конференції, організовані Центром Разумкова, не приходили політологи, що обслуговують владу.
Михайло Погребинський, судячи з усього, своїх поглядів не змінив. І досі демонструє неприязнь до помаранчевих подій. Вона відчувається практично в кожній його фразі про Майдан, який він, власне, Майданом і не називає, а говорить про «площу, на якій зібралися чи то двi-три, чи то 200-300 тисяч людей». Політолог очікує реакції на свою книжку — зокрема, негативної, оскільки визнає, що в ній усе-таки превалюють тексти критичної спрямованості. Він стверджує, що для балансу пропонував представникам нинішньої влади написати свої матеріали на задану тему, але вони виявилися занадто зайнятими кадровими й іншими питаннями. Щоправда, одну цінну думка й власне реакцію на збірку укладачу роздобути таки вдалося. Вона опублікована на останній сторінці обкладинки. І це думка прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. «Серед авторів цієї збірки, — пише прем’єр, — є й рішучі прихильники повсталого Майдану, й непримиренні його противники. Першим я вдячна. Другим хочу нагадати відомий афоризм: «Революції починають шанувати, коли вони вже не становлять небезпеки». І ворожість, що відчувається в їхніх словах, означає лише одне: страх перед народом, що піднявся з колін і вимагав реалізації своїх невідчужуваних і незаперечних прав».
За словами ж М. Погребинського, усталеної думки, що все-таки сталося наприкінці минулого року, немає ні в суспільства, ні в експертів, ні в лідерів держави. Приміром, каже політолог, недавно українське МЗС поставило на місце одного представника російської влади, який сказав, що тоді (під час помаранчевої революції) усе відбулося не зовсім конституційно. «Але якщо влада стверджує, що все було конституційно, то до чого тут революція? — запитує М. Погребинський. І які тоді основи легітимності нової влади: революційні чи конституційні?»
На запитання колеги спробував відповісти В. Малинкович. Він зауважив: «якщо під легітимацією розуміти рівень суспільної підтримки, то дії опозиціонерів можна назвати легітимними. Тому що влада до того часу суспільною підтримкою вже не користувалася». У той же час, вважає Малинкович, «легально в тієї влади були можливості використати силу, але було б наївно розраховувати, що Леонід Кучма, не маючи суспільної підтримки, лише завдяки своїй легальності, піде на це. Тим паче для захисту не свого ставленика, адже Янукович був не його ставлеником — це був інтерес того клану, що вже домінував у країні». Політолог говорить, що на місці Ющенка терміново нагородив би Л. Кучму «орденом помаранчевої революції № 1». Утiм, схоже, до цього недалеко.
Взагалі, у книжці «Помаранчева» революція: версії, хроніка, документи» достатньо всього, що заявлено в її назві. І на тлі інших робіт на цю тему вона цілком заслуговує на право бути прочитаною. Щоб розуміти, кого й чого навчили події листопада-грудня 2004 року. А кого не навчили.
