«Тривалий час Бабаєв готував себе до шансу»
14 липня народний артист України, прем’єр Театру російської драми ім. Л. Українки запрошує на бенефіс, приурочений до його 60-річчя.
Давид Бабаєв зіграє одну з кращих своїх ролей — сера Пітера Тізла у знаковій для нього виставі «Школа скандалу», поставленій Михайлом Рєзниковичем за блискучою п’єсою Річарда Брінслі Шерідана «Школа лихослів’я». Понад чверть століття ім’я Бабаєва невіддільне від Театру російської драми. Актор дебютував у ролі Грішки Рєдозубова в горьківських «Варварах» (режисер Едуард Митницький). Грав багато, але це були невеликі роботи і тільки порівняно недавно, але цілком заслужено, Давид Вольфович став дуже популярним у театрі, кіно, на естраді. Бабаєв — майстер, професіонал вищого класу. Для актора спеціально ставлять вистави, пишуть сценарії, знімають фільми. У нього з’явилося багато шанувальників, які «ходять на Бабаєва».
— Усі ці роки Давид Бабаєв упевнено і самовіддано опановував секрети акторської професії, розмірковував, робив висновки, пробував, стежив за грою майстрів і намагався розгадати таємниці глядацького тяжіння до них, — написав Михайло Рєзникович у книзі «Театр часів. Обличчя часу», присвятивши одну із глав Давиду Вольфовичу: — Він не чекав, що хтось йому допоможе, організує молочні ріки і кисільні береги, ні на кого не ображався, розумів, що ніхто йому нічим не зобов’язаний, сприймав театр таким, яким він був, — у всьому його таємниче-безпощадному різноманітті.
Довгі роки Бабаев свідомо готував себе до шансу. І коли цей шанс був даний — чітко і впевнено реалізував його... Допоміг Його Величність Випадок. У розподілі «Школи скандалу» він несподівано виявився один у ролі сера Пітера Тізла. У кінцевому рахунку, саме ця роль, поряд з роллю леді Тізл, забезпечує успіх вистави...
Сьогодні у Давида Бабаєва гарячий час. Лише нещодавно він випустив курс у Київському державному коледжі естрадного і циркового мистецтва. А сьогодні повним ходом ідуть вступні іспити. І все ж нам вдалося додзвонитися до актора.
— Давиде Вольфовичу, як ви зуміли морально не зламатися, чекаючи свого часу? До 1994 року режисери вас фактично не помічали, не пропонували головні ролі.
— Не лукавитиму — було важко... А таємниця не зламатися проста: треба дуже любити свою професію. Я її нелегко здобув. Я всі роки чесно продовжував працювати, граючи маленькі і середні ролі, які давали режисери. У кожній намагався знаходити щось нове, намагався розкрити долю людини. Адже у маленькій ролі це зробити значно важче, оскільки сценічного часу менше. Очевидно, мені вдавалося впоратися з поставленими завданнями. Втішними вважаю для себе слова нашого художнього керівника Михайла Рєзниковича, який назвав мене «справжнім професіоналом».
— Я знаю, що у вашому житті був непростий період, коли через кланові інтриги вас хотіли звільнити з театру. Що тоді сталося?
— Не хотілося б ворушити минуле. Так, був важкий 10-літній період не тільки у мене, а й у всього театру. За тих радянських часів керували нами призначенці. Вони не мали ні права, ні вміння, ні знань, щоб очолювати такий колектив, як наш. Часто керівники були лише гвинтиками, сліпо виконуючи вказівки начальства або тогочасних театральних фаворитів. Як у чехарді змінювалися головні режисери. Наприклад, 10 років у нас на посту директора був Роберт Михайлович Висоцький — дай йому Бог здоров’я. Але він так зруйнував Російську драму, що її ще довго доведеться відновлювати. Можливо, для цього знадобиться не одне десятиріччя. Коли у театрі немає художнього керівника, головного художника — колектив приречений на розвал.
— Ваш день народження, як правило, припадає на закінчення театрального сезону. Як його вважаєте за краще відзначати?
— Сезон театр часто закінчував наприкінці червня. Усі колеги були у відпустках, тому завжди відзначав іменини тільки в тісному сімейному колі та з близькими друзями. Лише минулого і цього року Російська драма завершує сезон в середині липня. Признаюся чесно, я не мав наміру нічого святкувати. Дирекція мене поставила перед фактом — відзначатимемо ювілей. Своєю начальницькою волею Михайло Юрійович Рєзникович вирішив, що гратиму у виставі «Школа скандалу». Я підкоряюся керівництву, хоч, якщо пригадати, то наш художній керівник зі свого ювілею втік узагалі з Києва. А мені та Борису Вознюку (його ювілей був місяць тому) Рєзникович влаштовує свята. За все своє довге акторське життя ніколи не святкував іменини офіційно, а цього року доведеться зробити виняток. «Школа скандалу» — для мене головна й улюблена вистава. Власне з неї моє сценічне життя повернулося на 180 градусів.
— Давиде Вольфовичу, а в кіно вас побачимо?
— Мій улюблений режисер і товариш Володимир Балкашинов, у якого я знявся в картинах «Викуп» і «Репортаж», нині запускає в роботу серіал «Небо в горошок». Із величезним задоволенням зніматимуся там. Це фільм-казка на сучасну тематику, із закрученим сюжетом, із хорошим фіналом, коли герої на екрані і глядачі після перегляду — всі щасливі.
«День» вітає ювіляра і бажає у майбутньому багато нових і цікавих ролей, завжди повних залів і талановитих студентів.
