У скільки оцінять «найдорожчого» письменника?
Наближення весни тягне за собою найбільшу та найпрестижнішу національну премію — імені Тараса Шевченка. Так історично склалося, що наймасштабнішого розголосу з усіх номінацій набуває література. Що б там не казали, а письменник завжди на видноті, його слово має неабиякий резонанс, вкручується у свідомість, викликаючи схвалення чи спротив. Найкращих, з погляду фахового журі, винагороджують.
Цьогорічна шевченківка — в самому розпалі. Вже пройшло два попередні обговорення комітетом кандидатур, в результаті якого залишився доволі розлогий список із п’ятдесяти претендентів. Лишається третій завершальний тур — таємне голосування, де визначаться переможці. Множину стосовно призерів вжито не випадково: специфікою цьогорічної премії є скасування положення про номінації. В теорії це означає, що, залишивши 5 премій, комітет може визнати переможцями двох письменникiв чи трьох художникiв, чи чотирьох композиторiв. Проте це гіпотетичний варіант. За словами голови комітету Івана Дзюби: «Це не означає, що ми ігноруватимемо весь спектр мистецького життя, але формально це трохи розв’язало руки — немає жорсткої прив’язки до номінацій». Однією з причин такого нововведення стало те, що минулого року було присуджено чотири з п’яти премій — гідного претендента в галузі образотворчого мистецтва комітет не виявив. Одна премія «пропала». Гнучкість нової системи дозволить запобігти подібному нехтуванню.
Ще одне нововведення дозволяє висувати претендентів самим членам шанованого комітету. Шлях до цього розпочався два роки тому, коли було дозволено подібну практику творчим секціям комітету; насправді ж почесний обов’язок покладався на голову секції. Раніше висування проводилося будь-якими організаціями, починаючи від колгоспів і закінчуючи Національною спілкою письменників України. Така система зумовлювала велику кількість відвертої графоманії. Нова метода, за словами заступника голови та члена комітету Володимира Стадниченка, «піднесе престиж самого комітету та його членів, зумовить більшу відповідальність». Реформам піддалися не лише статутні норми, а й сам комітет: майже на третину скоротився його склад, і якщо минулого року було 30 членів, то цього — лише 21. Скорочення «апарату» було проініційовано самим комітетом для поліпшення ефективності власної роботи, однак кістяк залишився незмінним: П. Загребельний, М. Жулинський, М. Вінграновський, В. Базилевський... Серед нових імен: Л. Брюховецька, Н. Корнієнко, Т. Возняк.
Як зазначив «Дневі» Іван Дзюба: «Цього року очікується багато несподіванок. З одного боку, це приємно, з іншого — трохи тривожно. Існує цілий ряд рівноцінних претендентів, є кілька яскравих постатей у художній літературі...» Серед останніх хотілося б особливо відзначити Марію Матіос — поетесу та прозаїка, авторку однієї з найяскравіших робіт останнього часу, книги «Життя коротке». Лауреат Шевченківської премії Олесь Ульяненко так відгукнувся про цей твір: «Книгу написано й зібрано майстерно, влучно і вдало. Тут немає зарозумілості, набундючених фраз; тут ніхто нікого не намагається образити, хоча шансів вистачає через кожну сторінку, якщо не більше. Тут життя розриває вени, підганяє нездорову кров до голови, туманить свідомість і не лишає волі зніченим думкам, — під самий кінець або сповідь, або смертний гріх... Її варто читати, як і кожну сумлінну і чесно пережиту історію, покладену на папір для безголових нащадків», («Книжник-Ревю», травень, 2001). У плеяді «яскравих постатей» також присутні суперстильний письменник В’ячеслав Медвідь, неординарний поет Ігор Римарук, публіцист Анатолій Погрібний, гуморист Євген Дудар, перекладач Анатоль Перепадя, інші. Наостанку треба зазначити, що розмір цьогорічної премії ще не затверджено, хоча, за впертими чутками, комітет просить 100 тисяч гривень. У випадку, якщо в одній номінації буде кілька переможців, грошову суму буде розділено — звання ж лауреата залишається цілком самодостатнім, без усіляких малих, середніх та напівпремій... Останнє слово за Президентом.
