«У світлиці молодиця нарізає паляницю, сама як полуниця, то ж дивіться, не вдавіться»

Засідання клубу з найукраїнськішою, як кажуть, назвою «Паляниця» відбулося на малій сцені народної аматорської театру-студії «Різнобарв’я». До війни тут відбувалися зустрічі театральної вітальні. «Паляницю» ж і придумала режисерка театру-студії Лариса Половньова, яка у 2014 році стала вимушеною переселенкою із Донецька. У тексті «Встигнути вскочити у свій потяг» («День», 2 грудня 2019 року) я розказувала, як актриса, режисер, мистецтвознавець і викладач університету наприкінці літа 2014 року змушена була поїхати з рідного міста на Волинь, у повну невідомість. Як вона тут створила театр-студію, котрий за два роки стала народною, а Половньова – режисером.

Знаючи, переживши, як це – покинути насиджені місця, як втікати подалі від війни і ворога, вона тепер і заснувала клуб «Паляниця». Розкішна українська паляниця  красується на столі під час засідань клубу. А кожен, хто хоче стати його членом, мав сказати «пароль»: «У світлиці молодиця нарізає паляницю, сама як полуниця, то ж дивіться, не вдавіться».

На першу зустріч у клубі прийшло, як каже пані Лариса, достатньо людей, які вимушено через війну покинули житло у Києві, Харкові, на Донеччині… «Ми не допитуємося у цих людей, звідки вони, що пережили, бо розуміємо, що вони вирвалися з пекла, наше завдання – їх підтримати, а вони самі вже розкажуть про пережите», – говорить Половньова. У «Паляниці» їх зустрічали психологиня Олена Токарєва, була присутня мовознавець, актриса театру «Різнобарв’я» Наталя Самрук, мала бути і юристка, також актриса, але прихворіла. Жінки дуже жваво спілкувалися за чаєм і кавою. Наталя Марківна, художниця, спекла володимирський сирник. А чай і каву розносили, пригощали хлопці, учасники молодіжної групи театру-студії, такі елегантні з метеликами…

Атмосфера була, попри все, оптимістична, хоч говорили про те, що дуже важко перегортати одну сторінку життя і починати зараз іншу у зовсім іншому місці. Половньова розказала, як вона справлялася з почуттями і труднощами свого переселенського періоду, її доповнила і психологиня. Лише коли зайняті руки і голова будь-якою, але роботою, тоді людина не так піддається відчаю і депресії. А потім учасники зустрічі малювали різними кольорами композиції, бо відомо, що арт-терапія також відволікає від поганих думок.

Театр-студія «Різнобарв’я» з початку війни також випускає «Бойові щоденники» для бійців бригади, яка дислокується у Володимирі, а зараз перебуває на фронті, відбулося і два покази вистави для дітей.