«Зайві» діти

Післязавтра у Верховній Раді відбудуться парламентські слухання з проблеми безпритульних дітей. Щороку в Україні з вулиць міліція підбирає по 30 тисяч дітей, а за жебрацтво арештовує близько 35 тисяч. Фахівці вбачають причини зростання дитячої безпритульності в погіршенні матеріального стану значної частини українців, а також у зниженні відповідальності батьків за виховання дітей та пропаганді «легкого» життя... З тих дітей, які втекли з дому, більше половини становлять чотирнадцятирічні, а «самостійно» йти з дому починають років із шести. За оцінками експертів, половина дітей вулиці з повних сімей, однак в основному — це сім’ї неблагополучні. Сьогодні у 82 тисячах неблагополучних сімей у нас проживає близько 152 тисяч дітлахів. Усі вони — потенційні діти вулиці.

Агнесі Добринь 19 років. Понад сім років вона виховувалася в «Отчому будинку» (Міжнародна благодійницька фундація). З ранніх років їй досить часто доводилося ночувати на вулиці, оскільки її мати абсолютно не піклувалася про своїх дітей. «Коли про тебе батьки не думають, то ти намагаєшся силою забрати у інших те, чого тобі недодали. Можеш украсти, відняти і при цьому не відчувати докорів сумління. Ти починаєш боятися людей і їм не довіряти. Ростити дітей, які мають живих батьків, у реабілітаційних центрах, інтернатах і навіть дитячих будинках сімейного типу — не вихід із ситуації. Ніякий найкращий дитячий будинок не може замінити рідних маму і тата, я це тільки зараз зрозуміла. Як би в дитячому будинку добре не було, і як би там тебе не любили.» Навіть живучи на вулиці, Агнеса продовжувала ходити до школи і добре навчатися. Сьогодні вона має дві професії — оператор- бухгалтер і програміст, володіє трьома іноземними мовами. Дівчинка, яка ночувала на килимках у парадних, випрошувала гроші матері на випивку, сьогодні готується до отримання третьої освіти — з міжнародної економіки. Це диво здійснили співробітники «Отчого будинку», розробивши унікальну методику допомоги безпритульним дітям.

Президент «Отчого будинку» Роман Корнейко розповідає: «У дітей, які живуть на вулиці, дуже низька самооцінка, вони не бачать перспективи, вони замкнені в собі. Ця замкненість породжує агресивність і садистські нахили — їм часто дуже хочеться комусь зробити боляче. Якщо дітям сьогодні не допомогти, не вивести з цієї кризової ситуації, то вони стануть загрозою для суспільства. Однак відірвати їх від вільного вуличного життя і адаптувати до нормальних умов життя не просто — вони не хочуть здійснювати над собою зусиль. Тому ми спочатку спілкуємося з безпритульними дітьми на вулиці, потім пропонуємо пожити в нашому літньому наметовому таборі, де вже треба дотримуватися низки правил — не пити, не курити, не лаятися. Потім тим, хто готовий піти на більші самообмеження, пропонується життя в реабілітаційному центрі, а через рік — і у справжній квартирі в одній із наших прийомних сімей. Так ми втягуємо дітей в роботу над собою, вчимо самоудосконалюватися. Коли ми даємо дитині все необхідне на найвищому рівні, то піднімається рівень усвідомлення дитиною власної значущості в світі. Ми розраховуємо, що нижче такого рівня вони потім не захочуть опускатися. Ми вчимо їх мріяти і планувати своє майбутнє. Досвід «Отчого будинку» (село Петровське Київської області) поширюється по Україні, вже працюють подібні центри в Жовтих Водах, Тетереві, Маріуполі. Фундація придбала ще 25 будинків у різних областях України, де згодом відкриються будинки для «не потрібних батькам дітей».

Постійно фундацію ніхто не фінансує, мало хто із спонсорів іде на тривалі проекти, в основному це одноразові акції. Юридичну допомогу надає держава. Часом діти в 9—10 років все ще не мають свідоцтва про народження. Служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція допомагають повернути дітям втрачене житло, отримати необхідні документи.

Сьогодні в Україні діє 94 притулки для неповнолітніх, 18 центрів соціально-психологічної реабілітації, близько 30 благодійницьких притулків. Експерти стверджують, що дітей, які втекли з дому, намагається розшукувати лише одна сім’я з десяти. Діти потрапляють до притулків у 50% через те, що батькам немає до них ніякої справи, 13% — через конфлікти в сім’ї. Серед вихованців притулків майже кожна десята дитина ніколи не вчилася і майже така ж кількість дітей не ходили до школи більше року.

Наприклад, Альона Рогульська (їй 13 років) не ходила до школи понад чотири роки, оскільки при переїзді на нову квартиру мама просто «забула» оформити дитину в школу. Альонка сказала кореспонденту «Дня», що не настільки безглузда, щоб тікати з дому, однак батькам треба більше звертати на дітей увагу, любити їх. «Треба, щоб батьки не вживали алкогольних напоїв, не били дітей. Якщо діти роблять щось неправильно, то їм треба просто пояснювати це, а не бити. Хочеться, щоб батьки хоча б цікавилися тим, як у дитини пройшов день. Тоді діти ніколи не будуть іти з дому.»