Знаменита піч стомилася... Допоможемо?
За 30 років свого існування піч на кафедрі кераміки Львівської академії мистецтв «бачила» стільки різних творів, що й не перерахувати. Ще зовсім дилетантських і практично шедевральних, бо часом дипломні роботи ставали чи не найкращими в житті. Стільки в них молодої сили та сміливості було, що перевершували мудрість досвіду. Не дарма потім ставали твори молодих художників окрасою великих громадських київських та львівських установ. За ними, щиро кажучи, черга, наперед все розписано. Шкода, що на тому Академія не може заробляти, нашкрябує лише на матеріали для дипломників, і піч у своєму безкорисливо-святому вогні безперебійно народжує своїх глиняних дітей — то глечики, на яких сидять різні маленькі чоловічки, то дивацькі лампи, зовсім не подібні на лампи, то тарелі зі складними розписами…Хоча, треба віддати належне, вже сильно стомилася, та хто її питає!?
Завдяки цій печі народжувалися твори таких відомих сьогодні в Україні і за її межами людей, як Тарас Левків, Ігор Ковалевич, Ярослав та Ярослава Мотики, Оксана Липа, Ігор Береза. А такі митці, як Василь Боднарчук, Іван Франк, Ігор Хода і Степан Андрусів і досі з пічкою не розстаються, бо викладають в академії мистецтв, плекають молоді таланти.
…Першокурсники на початках підходять до печі з почуттям поваги і боязкості — ось вона поглине у свою пащу зліплену тобою роботу і не відомо, якою її видасть назад… П’ятикурсники вже намагалися бути з піччю «на ти», вони вже більше знали, чого можна від неї очікувати: часом, що поробиш, зіпсує задум (що врешті-решт є свідченням відсутності cерйозних навичок); а часом подарує приємну несподіванку — випалить так, що робота дістає нових якісних ознак. І те, що піч в Академії сприймають мало не як члена кафедральної сім’ї керамістів, не пусті слова, адже без неї мало не втрачається сенс діяльності кафедри.
Тому пічку всі ці 30 років берегли, любили, зважали на її характер, здатність мати температуру випалу не більше 1000 градусів, а відпрацювавши 8 — 10 годин, простигати цілий день, і лише на третій вона дозволяла себе розвантажувати. Пічка часом вже добряче капризує, бо «роки беруть своє». Так в порядних колективах рахуються зі старшим чоловіком, якого не так буде мудро замінити, як потрібно поруч поставити молодого, гарячішого й витривалішого. Із температурою випалу багато більше за 1000 градусів, із можливістю завантажувати новими роботами щодня і обсягом більшим за 70 на 70 сантиметрів. Такі печі вже стоять у багатьох львівських підприємців, щоправда мало зорієнтованих на високу творчість, а скорше на смаки посереднього споживача, який дає більшу частину прибутків.
— Тому нам вкрай необхідна сучасна піч, що дозволяє створювати роботи за вимогами сучасного дня, — говорить завідувач кафедрою кераміки Львівської академії мистецтв Степан Андрусів. — До нас приходить талановита молодь, і дати їй ми маємо якомога більше, зокрема, можливість дістати творчій досвід під керівництвом справжніх майстрів. Та піч — річ дорога. Не по кишені Академії, тому ми надіємося мало не на чудо меценатської підтримки. Не хочеться, щоб у найближчий час школа львівських керамістів дістала втрат, перервався ланцюг творчого горіння в нашому славетному цеху.
«День» публікує розрахунковий рахунок, на який можна скерувати кошти для придбання Академією нової печі: Львівська академія мистецтв, ЗКПО 02071027, р/р 35224003000281 в УДК у Львівській області, МФО 825014.
Із позначкою — доброчинне пожертвування на розвиток матеріально-технічної бази кафедри кераміки Львівської академії мистецтв.
