Чужим тут не раді

За зовнішньою непомітністю слухання, що відбулося в Антимонопольному комітеті (воно було ініційоване Донецьким регіональним відділенням АМК), стоїть завершення цілого етапу в боротьбі за найбільш ємний в Україні ринок алкоголю.

Після виходу «доленосного» декрету Кабміну від 31.12.92 р., що практично скасував державну монополію на спиртне, лікеро-горілчана галузь Донбасу пережила короткий, але бурхливий період розквіту. Так, 1995 р. лише на трьох найбільших підприємствах області — Артемівському і Маріупольському ЛГЗ, Донецькому винзаводі було розлито 3827 декалітрів «біленької», що становить більш як десяту частину загальноукраїнського виробітку. Бізнесом, який давав, за найскромнішими підрахункам, 200—250% рентабельності, в регіоні займалися десятки ліцензованих і напівпідпільних «непрофільних» фірм. Сама 5-мільйонна область не в змозі подужати це алкогольне море. Тому левова частка «розливу» прямо йшла до сусідньої Росії.

Кінець горілчаному процвітанню донбасівських винокурів поклала Росія, яка в 1996—1997 рр. шляхом введення контрольованих мінімальних цін, акцизних марок і внутрішніх квот на ввезення етилового спирту фактично закрила свої бездонні ринки для виробників із близького зарубіжжя. Вітчизняні спиртозаводи опинилися один на один із своїми 46—47 млн. декалітрів спирту на рік. І тоді вони звернули свій погляд у бік індустріального регіону, де попит традиційно високий.

Поступово полиці магазинів Донбасу прикрасили міцні напої з Дніпропетровська, Чернігова, Києва, Золотоноші та Львова. А ось місцеві виробники програвали в конкурентній боротьбі, й на те були свої причини. Передусім, позначалася їхня віддаленість від безпосередніх виробників сировини. Крім того, лікеро-горілчані заводи у Донбасі проектувалися й відповідно оснащувалися, орієнтуючись на невимогливого споживача. Як результат, жоден із них сьогодні неспроможний виробляти високоякісні елітні напої, а горілка гатунком небагато вище середнього (так звана «біла головка») ледве становить 7—12% у загальному обсязі продукції. Звиклі до виробництва великих партій горілки для Росії, донбасівські ЛГЗ не потурбувалися вчасно про створення мережі фірмових магазинів, дизайн пляшок, рекламу тощо. Тому не дивно, що в 1996—1997 рр. виробництво горілки на заводах області впало більш ніж удвічі. Тоді-то облдержадміністрація й вирішила втрутитися в хід подій.

1 вересня 1997 р. вийшло сумнозвісне розпорядження голови Донецької облдержадміністрації, яке було доповненням до вже згаданої постанови. Суть нового документа зводилася до такого пункту: «Суб’єктам підприємницької діяльності незалежно від форм власності проводити дооцінку горілки та лікеро-горілчаних виробів до найбільших оптово-відпускних цін на аналогічну (за найменуванням) продукцію місцевих виробників. Дооцінені горілка та лікеро-горілчані вироби, завезені з інших регіонів, і аналогічна продукція (за найменуваннями), що виробляється на території області, реалізується за однаковими роздрібними цінами».

Те, що це рішення було, м’яко кажучи, неринковим, сумнівів не викликало, у зв’язку з чим місцеве відділення АМК відразу порушило арбітражну справу, однак остаточний вердикт затримався майже на рік.

Тим часом комерсанти, що торгують алкоголем, навчилися діяти в обхід суворого припису. Вони взагалі могли уникнути проблем, виключивши з асортименту привізну «аналогічну (за найменуванням) продукцію», як виходило з тексту розпорядження. Таким чином, ефект від введення суто адміністративних обмежень практично зводився до нуля. Тоді облдержадміністрація вирішила вдатися до «неформального» впливу. Норовистих суб’єктів підприємництва, що посилалися на Закон «Про підприємства» і на антимонопольне законодавство, почали масово викликати на спеціальні засідання, де опрацювання велося в стилі, що нагадував епохальний розширений Кабмін у Палаці «Україна». Не обійшлося, мабуть, і без «прохання» до правоохоронних органів і до Управління із захисту прав споживачів, щоб ті з пристрастю перевіряли спиртне, що завозиться в область.

Здавалося, що титанічні зусилля обласного керівництва, спрямовані на те, щоб примусити Донбас купувати переважно «свою» горілку, увінчаються успіхом. Вже у поточному році лікеро-горілчані підприємства області збільшили виробництво більш ніж на 25%, розливши додатково два мільйони пляшок. Тому заборона АМК пролунала, як грім з ясного неба.

На думку експертів регіональних ринків, навряд чи досягнутий приріст пояснюється виключно пристрастю населення гірницького краю до спиртного. Логічніше пошукати пояснення в тому факті, що Донеччина має декілька десятків кілометрів напівпрозорого кордону з Ростовською областю, а там класичні «півлітра» коштували зовсім недавно в 2,1—2,3 раза дорожче, ніж у нас. Однак прийняте урядом України 3 серпня рішення про різке підвищення акцизу на спирт із 3 до 7 екю за літр позбавило всякого сенсу нелегальний експорт алкоголю до сусідньої держави. Боротьба за володіння донбасівським ринком по суті починається спочатку.

№172 10.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»