Шизофренія економіки США
створює політичну проблему Бушу
«Я вважаю, що співвідношення залишатиметься таким самим або долар може навіть дещо посилитися, бо економіка США досить швидко зростає. І ці тенденції вже абсолютно зрозумілі. І я прогнозую, що це підштовхуватиме певних інвесторів вкладати гроші в американську економіку», — заявив глава НБУ. Водночас він вважає, що остаточно можна буде говорити про якісь більш-менш істотні зміни тільки тоді, коли відбудуться вибори президента США. «Бо тільки тоді, я вважаю, уряд США зможе змінити ту політику, яку він практично проводить останніми роками», — пояснив глава НБУ і висловив упевненість, що курс гривні до долара залишатиметься стабільним, чому сприяє позитивний баланс зовнішньої торгівлі, великі валютні резерви НБУ, збалансований бюджет країни та його наповнення в січні-лютому.
Новини про економіку США, що просочувалися краплинами всю першу половину березня, створили картину, намалювати яку міг лише шизофреник. Реальні інвестиції (з урахуванням зниження цін на високотехнологічні й інформаційні товари) продовжували зростати. Рівні виробництва та продажу були стабільні й відповідали прогнозу зростання ВВП на 4% річних і вище. Але, попри все це, зайнятість не зростає: чистий приріст створених робочих місць у США прямує до нуля.
Це не означає, що зайнятість у США не може зростати. Майже на 300000 американців більше, ніж рік тому, працюють в освіті й охороні здоров’я, що дає приріст зайнятості на 1,7%. За рік на чверть мільйона американців більше стали працювати в сфері ділових і професійних послуг — зростання зайнятості становить 1,6% за рік. Логіка проблеми зайнятості не в тому, що додаткові робочі місця в американській економіці створити неможливо, а в тому, що втрата робочих місць випереджає їхнє створення.
Це легко довести. Загальні номінальні витрати США зростають на 5,5% на рік. Інфляція — 1,5% на рік. Загальне зростання продуктивності — 3,5% за рік. Рівняння просте: 5,5% — 1,5% — 3,5% = 0,5%. Ці 0,5% — все, що залишається зростанню зайнятості, оскільки саме стільки потрібно приросту робочих місць для задоволення попиту. Такий показник зумовлений виключно високим приростом продуктивності праці.
Джерело зростання продуктивності в США відоме. Відносно мала його частина — в простому прискоренні: в економіці, де час, витрачений безробітними на пошук роботи, рекордно високий — як у післявоєнні роки, вимоги виконувати свою роботу швидше за все зустрінуть словами: «Так, босе!», а не «Візьми і сам проштовхуй цю роботу!»
Більшу частину зростання продуктивності створює бурхлива технологічна революція у виробництві комп’ютерів і засобів зв’язку, що призвело до різкого зростання віддачі — і зниженню витрат — капіталу високих технологій. Вибух віддачі «нової економіки» перевищив прогнози навіть найсміливіших мрійників. Чого не чекали — нова віддача йде не до акціонерів компаній «дот- ком», а до покупців і користувачів капіталу високих технологій і їхніх клієнтів.
Але чому тут дивуватися? Наприкінці ХIХ століття величезний обсяг інвестицій і нових технологій, зроблених у залізниці США, приносив, здавалося, вигоду всім, але не акціонерам і пайовикам залізничних компаній: бум змінився крахом, а запихати дешеві акції в пащеки інвесторів стало на Уолл-Стріт улюбленим заняттям.
Інша складова зростання продуктивності в США зумовлена тим, що капітал високих технологій значною мірою стимулює компанії здійснювати масивні вкладення в організацію і діловий процес, які важко помітити і ще важче виміряти, та які доповнюють комп’ютеризацію і створення мереж.
Для США звичніше зростання продуктивності не в 3,5% річних, а 1,2%, як до 1995-року — тому таке зростання дивує. І надходження тільки з цього джерела до світового доходу — 250 млрд. доларів щорічного приросту. Це становить додатковий приріст виробництва, рівний чверті економіки Індії, — і такий приріст спостерігається щороку.
Таке постійне прискорення зростання продуктивності праці в США, проте, створило значну політичну проблему для президента Джорджа Буша-молодшого. Такий темп зростання попиту, в попередні роки більш ніж задовільний, раптово став надто недостатнім, і Буша за це звинувачують (частково справедливо) в ослабленні ринку праці.
Але для всіх, крім Буша, — і тих, хто залишився безробітним через відставання попиту, — така ситуація надає виняткову можливість. Різке зростання продуктивності, що вже стало в США реальністю, зрештою, призведе до прискорення зростання реальних доходів і зарплат, якщо лише політики не піддадуться спокусі «захистити» виробництво і зайнятість, що може бути політично вигідним, але економічно небезпечним.
Як лідеру в світовій економіці США непросто забезпечувати зростання економіки: вони повинні створювати — а не тільки копіювати й адаптувати, — нові технології, досконаліші форми капіталу й ефективніші організаційні форми бізнесу. Збереження нинішніх темпів зростання в США стане доброю новиною для інших країн, із менш розвиненою економікою, оскільки технологічна революція, що продовжується в області комп’ютерів і засобів зв’язку, спростить їм участь у світовому розподілі праці, центр якого сьогодні зосереджений у США.
Таким чином, шизофренія американської економіки — це знак того, що світ вступає в нову еру економічних див, — якщо тільки ми зможемо правильно та терпляче все це осмислити.
Бредфорд ДеЛОНГ, професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі, раніше — помічник міністра фінансів США при президенті Клінтоні
