Торговельний ультиматум

У російсько-українських стосунках зростає напруга на економічному грунті. Через дипломатичний тиск у грузинському конфлікті Росія оголосила про замороження ряду угод, які діють у рамках її вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Для України такий варіант подій уже охрестили початком нової торговельної війни.

Прецеденти торговельних обмежень з боку росіян українська сторона вже має: сухе молоко, сири і карамель входять до цього переліку. Якщо позиція Білокаменна ставатиме більш жорсткою, то цілком ймовірно, що його поповнять цукор, спирт, металургійна та машинобудівна продукція.

У Росії не відкидають наміру зробити торговельні обмеження жорсткішими, але зі свого боку все пояснюють загрозою напливу до країни неякісного товару з третіх країн. Мовляв, через вступ України до СОТ її кордон відкрився для всіх бажаючих. Відтак захистити свого виробника — святий обов’язок, заявляють у Москві.

Нічого подібного — це мова ультиматумів, вважають на Заході. Натомість очевидно, що блокування входження Росії до СОТ матиме неприємні наслідки для комерційних інтересів багатьох країн. Росія вже заявила про можливе скорочення квот на ввіз м’яса птиці та свинини «на шкоду американським виробникам». На черзі норовливі сусіди-українці, яким пообіцяли захисні заходи від неякісної продукції. Ситуація загострюється й тим, що між Росією та Україною діє угода про зону вільної торгівлі, яка створює пільгові умови для торгівлі. Захистити себе Кремль може двома шляхами: вилучаючи невигідні для себе торговельні норми з угоди про зону вільної торгівлі або ж запровадивши квотування українських товарів. «Будемо сподіватися, що окремі політичні моменти не вплинуть на нашу співпрацю», — говорить міністр економіки України Богдан Данилишин.

Чи поставить Росія Україні торговельний ультиматум? І які наслідки для країни принесе реалізація такого сценарію? Про це «День» запитував у експертів.

Любов СОБЧИШИНА, генеральний директор Центру «РОСУКРІНВЕСТ»:

— Сьогодні це неможливо, бо обом країнам торговельно-економічна співпраця взаємовигідна. А як засвідчили голосування у Верховній Раді, проросійський напрямок у ній — один із головних. Насправді, незважаючи на події у Грузії, торговельні відносини з Росією залишаються стратегічними, адже торговельний потенціал дуже високий. Тому стосунки нормалізуються, і Росія з Україною працюватимуть як і раніше, а можливо — й інтенсивніше. Ми сімнадцять років торгуємо з Росією. За цей час було багато заяв різного характеру, але у підсумку товарообіг між двома країнами тільки зростав, а якихось особливих дій не було. Дійсно, у росіян існують засоби торгового впливу на Україну, але говорити про торговельну війну зарано. Існує міждержавна комісія, яку очолюють два президенти. Восени відбудеться засідання комітету з питань економічної співпраці між Путіним та Тимошенко. Ось тоді всі питання і з’ясують.

Олексій БЛІНОВ, старший науковий співробітник Інституту вивчення Росії:

— Насправді Росія та Україна з торговельної війни не виходили ще з часу здобуття нами незалежності. Якщо пригадати 1993 рік, що тоді відбулося? Обидві держави підписали договір про зону вільної торгівлі, але протягом року виклали безліч торгових обмежень одна одній. Протягом 10—15-ти років ці обмеження поступово усувалися, зона вільної торгівлі, нібито, почала діяти. Після подій у Грузії всі активно заговорили про початок торговельної війни. Сьогодні дійсно існують підстави так вважати, але якщо торговельна війна і справді розпочнеться, то вона буде асиметричною. І ця асиметрія буде явно не на користь Україні. Чітко це видно, якщо порівняти структуру українського експорту до Росії та навпаки. Росіяни експортують до нас стратегічно важливу сировину (нафту, газ, руду, вугілля) без якої країна не зможе обійтися, а тому й готова платити практично будь-яку ціну. Україна ж експортує переважно готову продукцію машинобудування та продовольчу, де конкуренція, природно, вища. Тому в Росії існує більше можливостей отримати готову продукцію з альтернативних джерел. Значить, вона спокійнісінько може закрити ці ринки для України та експортувати продукцію з іншої країни. Існує два механізми закриття доступу українським товарам на російський ринок: митні ставки та фітосанітарні заходи. Набагато простіше оголосити певну продукцію неякісною, аніж підвищувати митні ставки та переглядати договір вільної торгівлі. Найяскравіше використання росіянами цього методу видно на прикладі харчової продукції. Далі натиск відчує металургія, хоча й сьогодні там затиснуто все, що можна. Але певні види сталевих труб все ж постачаються в Росію без обмежень. До речі, ніщо не заважає посилити вже діючі обмеження. І найболючішими наслідки такої війни будуть для машинобудування, частка якого в українському експорті до Росії зростає найшвидше. Сьогодні в машинобудуванні фактично немає торговельних обмежень. При цьому цікаво те, що ініціатива з приводу машинобудування надходитиме навіть не від уряду, а від галузевих асоціацій. Зараз у Росії зростає протекціонізм як геополітичний фактор. Тобто настрій такий: хто не з нами — той проти нас. Росія намагається формувати свій табір підтримки. Враховуючи нинішні зовнішньополітичні заяви та територіальну близькість, Україна опиняється у першому ряду претендентів на статус «проти нас».

Андрій ЄРМОЛАЄВ, президент Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Це реакція на очевидну зміну відносин між Росією та Україною. Від стратегічного партнерства Україна дрейфує навіть не до конкурентного співпраці, а до певного протистояння. Керівництво країни все частіше говорить про загрозу російської агресії, про потребу збільшити кількість заходів у сфері безпеки. Звичайно, це змінює ставлення до України як до торговельного партнера і тягне за собою непрості економічні наслідки. Зараз це виражається в ускладненні ситуації на продовольчому ринку. Росія запроваджує для українських виробників обмеження за фітосанітарними вимогами. Досить жорстка політика щодо критичного імпорту для України. Так, металурги можуть стати заручниками цієї ситуації через поставки коксівного вугілля. Посилитися російські позиції можуть і в енергетичному секторі: це об’єми поставок газу та нафти. До речі, сьогоднішні події — це не оголошена, а тиха торговельна війна. На українські підприємства чекає м’яке встановлення торговельних обмежень з харчової продукції. Для українських харчових підприємств це може обернутися кризою перевиробництва. Щоб цього не сталося та враховуючи низьку ліквідність їхньої продукції на зовнішніх ринках, вони будуть змушені перейти на сировинну орієнтацію або виготовлення напівфабрикатів. Металургів нова цінова політика Росії підштовхне до кризи. Щоб мінімізувати економічні ризики, вони або домовлятимуться з великими російськими промисловими групами про злиття та поглинання, або ж проводитимуть дорогу і важко прогнозовану з економічної точки зору модернізацію. Отже, торговельна війна можлива. І її загроза посилюватиметься з посиленням курсу України на відсторонення від Росії. У результаті можливі два негативні наслідки: прагматизація відносин між країнами або війна стане каталізатором короткострокових кризових явищ в економіці України. Останній варіант, якщо він виникне, ті, кому це вигідно, можуть представити як результат неефективної політики нині діючої урядової команди. Враховуючи передвиборчі перегони, які розпочнуться скоро, це може стати дієвим інструментом розкачування політичного човна в Україні.