ЗЕмельні баталії

Епопея ринку землі в Україні триває вже майже два десятиліття. Сьогодні діє мораторій на купівлю-продаж ріллі, введений Законом «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» 2001 року. Дев’ятнадцятирічний мораторій спочатку почав діяти як тимчасовий захід з метою врегулювання земельних відносин, а згодом це переросло в цілу історію обіцянок.

Шостий президент України Володимир Зеленський вирішив, що має достатньо сил та ресурсів поставити крапку в цій історії. Менше ніж шість місяців команді Президента знадобилося на підготовку законопроекту, діалог зі стейкхолдерами та комунікаційну кампанію для суспільства, щоб підготувати законопроект, який має покласти край у питанні двох десятиліть. Вчора Зеленський особисто приїхав до парламенту переконувати фракцію проголосувати відповідний законопроект у другому читанні, бо знає... багато депутатів більшості не поділяють його оптимізму, і голосів може не вистачити.

Не поділяють оптимізму Зеленського і фермери, які вчора протестували спочатку під Офісом Президента, а потім під стінами Верховної Ради.

Чому фермери не вірять у спроможність «Слуги народу» впровадити ефективний ринок землі і про те, які проблеми вітчизняного АПК може масштабувати турборежим Президента у земельному питанні — «День» поговорив з головою Асоціації тваринників України Іриною ПАЛАМАР.

— Учора аграрії вийшли на протест із вимогами поетапності земельної реформи і створення фінансових інструментів, необхідних для купівлі землі малими та середніми аграріями. Чи підтримуєте ви ці вимоги?

— Я вважаю, що українську землю не можна продавати в принципі. Бо 73% земель сільськогосподарського призначення — це передусім 73% нашої території. Ми зобов’язані зберегти нашу землю для наших дітей.

Земля — це особливе, унікальне майно. Вона — годувальниця суспільства. Саме земельний ресурс забезпечує продовольчу безпеку і незалежність країни. Отже, держава за допомогою розподілу землі та контролю за її ринком дбає про облаштування своєї території, з урахуванням національних інтересів та прав громадян, що живуть і працюють на ній, а не деінде.

Тому вимоги та побоювання аграріїв цілком слушні. Вони розуміють, що за нинішніх умов можуть позбавитися своєї землі в одну мить і, не маючи юридичного захисту й підтримки правоохоронних органів (адже всім відомо, що, на жаль, у нас «правда» на боці того, у кого гроші), залишаться безпорадними. З іншого боку, особи із соціально неблагонадійних верств продадуть свої паї за копійки олігархам, і, як наслідок, земля опиниться в руках кількох великих магнатів, а дрібний та середній сільськогосподарський бізнес буде знищено назавжди.

Фінальний варіант законопроекту про землю містить чимало підводних каменів та лазівок. Парламентарі запевняють, що в законопроекті обійшли всі ризики і забезпечили підтримку вітчизняним аграріям у вигляді пріоритетних прав та дешевих кредитів. Але цей документ не тільки не захищає, а, навпаки, допомагає позбавити українського фермера власної землі. Бо аргументи про те, що іноземці не зможуть купити українську землю, виглядають сумнівно, прописані норми дуже легко обійти.

Не становитимуть перешкод і обмеження в землекористуванні, і ліміт землі в одні руки. Можна створити будь-яку кількість юридичних осіб, які придбають ділянки по 5000 га і сукупно перевищать це обмеження. Тому обов’язково складену ділянку також потрібно регламентувати за розміром, як це зробили в Угорщині. За норми 300 га в одні руки, загальна площа угідь не має перевищувати 1800 га. Відтак об’єднати свої землі для спільного господарювання зможуть не більше, ніж шість власників.

Поштовх до різноманітних нечесних оборудок дає і продаж землі юридичним особам. Бо їх можна створити в необмеженій кількості. Натомість в усьому світі продаж землі здійснюється лише фізичним особам. А в деяких ще й висувають до неї кваліфікаційні вимоги, скажімо, про спеціальну освіту чи досвід роботи в с/г.

На сьогодні 30% українських земель орендують іноземні корпорації. Саме ці орендарі найбільше чекають, коли депутати відкриють ринок української землі, щоби першими скупити недооцінений український актив через підставних осіб.

Але великий іноземний капітал націлений, перш за все, на прибуток. На внутрішній ринок він працювати не буде. Як і не буде займатися молочною промисловістю, рослинництвом, садівництвом та іншими суто практичними речами.

Натомість фермер, котрий живе і працює на своїй землі, виробляє продукцію, не покине її навіть через неврожай чи зміну кон’юнктури ринку, бо це сутність його життя. І саме його потрібно оберігати.

Законодавці зробили все можливе, щоб загнати українських аграріїв у глухий кут. Обіцяні фермерські кредити ситуації не врятують. Адже така специфіка сільського господарства: в усіх європейських країнах і в США фермер не може за свої заощаджені кошти придбати ділянку землі. Тому в цих країнах існують державні фінансові структури, а не комерційні банки, які забезпечують селян довгостроковими (на 20—25 років) пільговими кредитами. А державні агентства з регулювання ринку землі контролюють дотримання всіх положень, прописаних у законі.

— Наскільки може зрости чи впасти український АПК після відкриття ринку землі?

— Скажу більше: за наявних ризиків ми взагалі можемо занапастити свій АПК. Такий прецедент є у світовій практиці.

Свого часу Бразилія, допустивши іноземні трансконтинентальні компанії на свій ринок, поставила під загрозу власний аграрний сектор та своїх громадян. Як наслідок, місцеве населення залишилось без землі та продовольства. Відтак, щоб відродити фермерство, з 1990-х рр. бразильці провадять націоналізацію, експропріацію сільськогосподарських угідь і змушені відновлювати свої фермерські господарства за рахунок держави. Процес цей розтягнувся на десятиліття. Адже іноземний капітал не зацікавлений у благодійності й чинить опір.

В Україні жодним чином не можна допустити  розвитку «бразильського сценарію».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«ЛЮДИ МАСОВО ВИРІЗАЮТЬ КОРІВ, БО ЇМ НЕ ВИГІДНО ЇХ УТРИМУВАТИ»

— Виробництво молока в Україні за темпами зниження сягнуло антирекордних показників. Спадна тенденція простежувалася практично в усі роки незалежності. Проте Держстат саме за підсумками 2019-го вперше зафіксував: обсяги надоєного за рік у масштабах країни «не дотягнули» до 10 мільйонів тонн. Пані Ірино, як в Асоціації тваринників пояснюють причини такого антирекорду? Чому молоко перестало бути цікавим для українського фермера з точки зору розвитку як бізнесу?

— Основними причинами зниження обсягів надоєного молока по всій країні є зниження поголів’я великої рогатої худоби, відсутність дотацій та підтримки на рівні держави. Підготовка відкриття ринку землі теж перспектив не додала, адже розроблений законопроект абсолютно не враховує специфіки галузі, потреби ферм у пасовищах. А відтепер тваринникам потрібні вільні кошти на викуп землі, тож власникам паїв немає сенсу в утриманні ферм як соціального проекту для пайовиків.

Наразі для фермерів складається безрадісна ситуація. Люди масово вирізають корів, бо їм не вигідно їх утримувати. Як відомо, починаючи з січня 2020 року молоко другого класу, яке виробляється в домогосподарствах населення, приймається лише як технічна сировина за дуже низькою ціною. Тож селяни не бачать перспектив в утриманні корів.

— Які галузі тваринництва сьогодні є найбільш рентабельними?

— Традиційно найбільш рентабельною галуззю тваринництва є птахівництво через найкоротший цикл вирощування, відносну невибагливість птиці до кормів та порівняно невеликі фінансові затрати.

На другому місці — свинарство за подібними показниками. Втім, воно значно ризикованіше. Бо через африканську чуму свиней можна взагалі втратити все поголів’я, а відтак і заробіток.

Та найбільш багатостраждальна галузь — скотарство. Уже багато років в Україні переважає тенденція до скорочення поголів’я великої рогатої худоби, а господарства, які займаються скотарством та молочарством, переорієнтовуються на інші види діяльності. Одна із головних причин полягає в тому, що тваринництво не дає швидкого заробітку і потребує суттєвих фінансових внесків: на ветеринарний догляд за тваринами, закупівлю кормів, оплату комунальних послуг господарства тощо. Війна, тимчасова втрата частини територій та стрибки курсу долара також негативно позначилися на галузі.

Усе це є результатом відсутності державної політики для підтримки виробників сільськогосподарської продукції.

«СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ ВІДСУТНІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИНИКНЕННЯ ПАНДЕМІЇ ПТАШИНОГО ГРИПУ»

— Нещодавно у Вінницькій області у Немирівському районі у ПП «Хутір» у селі Бугаків було зареєстровано загибель птиці, згодом встановили, що причиною цього став спалах пташиного грипу. Яка ситуація зараз з хворобою? Чи безпечно купувати м’ясо птиці?

— Сьогодні в Україні відсутні підстави для виникнення пандемії пташиного грипу. Епізоотична ситуація є стабільною, жодного випадку захворювання серед людей зафіксовано не було. Але актуальним залишається питання профілактики пташиного грипу.

Тим, хто працює з птахами, рекомендовано користуватися захисним одягом і дотримуватися особистої гігієни. Птахофабрики повинні дотримуватися вимог Інструкції з профілактики та ліквідації грипу птиці та «Ветеринарно-санітарних правил для птахівницьких господарств і вимог до їх проектування».

Про мінімізацію ризиків занесення грипу птиці повинні дбати також власники птахогосподарств та особистих селянських господарств.

Контролери радять українцям купувати продукцію птахівництва лише в місцях санкціонованої торгівлі. Таке м’ясо птиці є цілком безпечним.