Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

100 років тому помер Ленін

Що в ленінізмі пережило свого творця
27 січня, 19:59

Століття від дня відходу з життя «вождя світового пролетаріату» Володимира Ілліча Ульянова (Леніна) минуло практично непоміченим в українському інформаційному просторі – за винятком окремих коментарів, яким, на превеликий жаль, здебільшого бракує глибини та об’єктивності. Можна  заперечити: яке зараз діло Україні до страшних справ маніяка (часто саме так називають  Леніна), якого вже 100 років немає на світі, в той час, як в країні точиться така жорстока війна з російськими агресорами? Але в тому то й річ, що ця війна дуже великою мірою спричинена суттю  й характером тієї червоно-імперської держави – СРСР, біля витоків якої стояв  саме Ленін. Проте  це – тема дещо іншої розмови. 

На думку автора цих рядкі , найбільш влучне та містке визначення внутрішнього світу Леніна та його ролі в історії дав Дмитро Донцов, ідеолог українського інтегрального націоналізму, а в молоді роки (до 1910-1911 років) – соціал-демократ. «Великий Інквізитор» - таким  було це визначення  від Донцова. І, схоже,  воно дає ключ  до розуміння багатьох  ленінських вчинків.

Тут і абсолютна переконаність у праведності й  виправданості власного, особистого «символу віри» та власної місії, і, водночас, неймовірна здатність маневрувати, лавірувати, скидати попередні ідеї, які стали вже застарілими, непотрібними – як змія скидає стару шкіру, і, тим не менше наявність надзвичайно жорсткої, «зацементованої» картини світу, і прагнення влади (навіть її жадоба) –  це можливо, головне у світогляді вождя. Додамо до цього неймовірну, безмежну жорстокість «Ілліча»  - гуманізм він абсолютно переконано вважав ознакою слабкості та «буржуазним пережитком»,  вміння  здаватися людям з оточення «простим», «демократичним», «доступним» (насправді він, як показав Марк Алданов у романі  «Самогубство», ставився до людей з глибокою зневагою). І коли один з російських робітників, відповідаючи на запитання: «В чому сила Леніна?», сказав: «У простоті. Він простий, як правда» - тут відчуваємо страхітливу фальш. Хіба  правда завжди є простою?  Саме  Ленін прагнув нав’язати цю думку «простим робітникам», що невдовзі спричинило океани крові, пролитої задля нової червоної імперії.

І ще одне, може, найбільш зловісне «відкриття» Леніна – це створена ним модель якісно нової, небаченої у світі більшовицької партії. Вождь рано збагнув, що для виборювання абсолютної влади – його мети – потрібна не парламентська партія європейського типу (такі він зневажав), а з’єднана абсолютно залізною дисципліною колона однодумців – хай чисельно не дуже велика, але безмежно  віддана   особисто йому, вождю. І таку партію він створив. Саме вона привела його до влади.

Володя Ульянов, найкращий учень гімназії, улюбленець батьків, який зростав у справді інтелігентній, дворянській родині – заклав підвалини терористичної чекістсько-більшовицької держави, що була зосереджена на будівництві «єгипетських  пірамід соціалізму» (влучний вислів Герцена) і яка поглинула ще й Україну, втопивши її у крові.  Історики минулого  та, цілком ймовірно, майбутнього шукали і шукатимуть відповіді на  запитання : чому так сталося ? Проте якщо не будуть вивчені і осмислені згубні наслідки ленінізму  - завжди зберігатиметься небезпека появи партій та вождів з привабливими гаслами й кривавими справами. Влада притягує  зло, яке   вдає, що бореться за «справедливість» та захищає простий народ. Тому поява «нового», хай «модерного» Леніна в реаліях ХХІ століття не є неймовірною.

Ігор Сюндюков

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати