Кара за правду про Росiю

Він був, мабуть, найвідомішим серед російських дисидентів ХІХ століття. Якщо в радянську добу політичні репресії супроти інакодумців набули ще й такого варварського різновиду, як «каральна психіатрія» (оголошення незгідних із системою психічно хворими та ув’язнення їх у «спецлікарнях»), то за часів імператора Миколи І самої лише резолюції монарха на «Філософічних листах» найрозумнішої людини Росії того часу, Петра Яковича Чаадаєва (1794 — 1856), було достатньо, аби оголосити визначного філософа, історика та публіциста божевільним, заборонити йому виходити з дому, зобов’язати його щоденно (!) відбувати домашній огляд лікаря-психіатра. А резолюція царя була дослівно такою: «Прочитав статью, нахожу, что содержание оной — смесь дерзкой бессмыслицы, достойной умалишенного». То була не приватна думка — то був «высочайший» наказ...

Що ж було у «Філософічних листах» Чаадаєва такого, що так розлютило монарха? Того самого Миколу І, який через 11 років винесе нещадний  вирок Шевченку: «В солдаты, под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать» ? Чому не лише Чаадаєв був оголошений божевільним, а й видавець ліберального журналу «Телескоп», в якому з’явився 1836 року в перекладі з французького оригіналу перший із «Листів» (єдина публікація Чаадаєва в Росії до 1905 року !), відомий журналіст Микола Надєждін був заарештований на півроку, а потім засланий у глушину, подалі від столиць? Чому Герцен, який особисто добре знав Чаадаєва і щиро його шанував, назвав «Філософічні листи» «пострілом, що пролунав серед темної ночі»?

Можливо, відповідь треба шукати в словах блискучого поета Осипа Мандельштама: «Чаадаєв був першим росіянином, який насправді ідейно побував на Заході, а потім знайшов дорогу назад, у Росію. На нього могли показувати із щирим, забобонним жахом, як на Данта, — цей був ТАМ, і повернувся». А, може, річ у тім, що в добу панування «высочайше» схваленої тріади Уварова («Православие. Самодержавие. Народность»), зловісно схожої на теперішню ідеологію путінізму, Чаадаєв наважився сказати правду про Росію? І заплатив за це воістину важку ціну.

Аби глибше зрозуміти суть питання, слід уважно прочитати «Філософічні листи», а також вражаючу «Апологію божевільного», написану Чаадаєвим через рік, а опубліковану князем Гагаріним у Лондоні через шість років після смерті мислителя (там Чаадаєв пояснює та поглиблює зміст «Листів», не зрікаючись нічого з написаного). Бо справді, краще читати напряму, «з перших рук», аніж користуватися чиїмось переказами. Отже, почнемо.

1. У ЧОМУ ДЖЕРЕЛО «ВЕЛИЧІ РОСІЇ»?

«Оброблені, відлиті, створені нашими володарями та нашим кліматом, лише через покору стали ми великим народом. Передивіться від початку до кінця наші літописи — ви знайдете в них на кожній сторінці глибокий вплив влади, безперервну дію «ґрунту» — і майже ніколи не зустрінете проявів громадської волі».

(«Апологія божевільного»)

2. ПРО ІСТИННИЙ І ФАЛЬШИВИЙ ПАТРІОТИЗМ

«Чудова річ — любов до Вітчизни, але є дещо прекрасніше за неї — це любов до істини».

(З листа 1831 року)

3. ПРО «УНІКАЛЬНІСТЬ» РОСІЇ

«Ми, можна сказати, народ винятковий. Ми належимо до тих націй, які перебувають мовби поза родом людським, а існують лишень для того, щоб дати світові вкрай важливий урок».

(«Філософічні листи»)

4. ПРО ДУХОВНІ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РОСІЇ

«Те, що в інших народів перетворилось на звичку, на інстинкт, те нам доводиться вбивати в голови ударами молота... Ми так дивно рухаємося в часі, що з кожним нашим кроком уперед мить, що минула, зникає для нас безповоротно. Це — природний результат культури, цілком заснований на запозиченні й мавпуванні (серед таких «запозичень», некритично засвоєних, про які пророчо писав мислитель, згодом був і марксизм. — І.С.). У нас цілком відсутній внутрішній розвиток, природний прогрес: кожна нова ідея витісняє старі без сліду, тому що вона не  випливає з них, а з’являється до нас Бог знає звідки. Оскільки ми сприймаємо завжди лише готові ідеї (а зараз? — І.С.), то в нашій свідомості не утворюються ті незгладимі борозни, які послідовний розвиток проводить в умах і які являють їхню силу. Ми ростемо, але не дозріваємо; рухаємось уперед, але по кривій лінії, тобто по такій, яка не веде до мети. Ми нагадуємо тих дітей, яких не привчили думати самостійно; в період зрілості в них немає нічого свого; усе їхнє знання — в їхньому зовнішньому побуті, вся їхня душа — поза ними. Саме такими ми є».

(«Філософічні листи»)

5. ЯК РОСІЇ ВИХОДИТИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ КРИЗИ?

«Роки ранньої юності, що ми провели у тупій нерухомості (таке враження, що під «роками юності» Чаадаєв має на увазі «юність» Московії, а не Давньої Русі, — бо щодо останньої про «тупу нерухомість» говорити не можна. — І.С.), не залишили жодного сліду в нашій душі, і в нас немає нічого індивідуального, такого, на що могла б спиратися наша думка; але, відокремлені дивною долею від всесвітнього руху людства, ми також нічого не засвоїли і зі спадкових ідей людського роду. А тим часом саме на цих ідеях засновується життя народів; з цих ідей випливає їхнє майбутнє, походить їхній моральний розвиток. Якщо ми хочемо здобути позиції, подібні іншим цивілізованим народам, ми повинні в деякий спосіб повторити в себе усе виховання роду людського. Для цього до наших послуг історія народів і перед нами — плоди руху століть».

(«Філософічні листи»)

6. «РОСІЯ — ЗАХІД ЧИ СХІД?»

«Одна з найсумніших рис нашої своєрідної цивілізації полягає в тому, що ми досі ще відкриваємо істини, які давно вже стали загальновідомими для інших народів світу і навіть серед народів, що багато в чому далеко відсталі від нас. Це сталося тому, що ми ніколи не йшли пліч-о-пліч з іншими народами; ми не належимо до жодної з великих родин роду людського; ми не належимо ані до Заходу, ані до Сходу, і в нас немає традицій ні того, ні іншого. Стоячи нібито поза часом, ми не зазнали впливу всесвітнього виховання роду людського».

(«Філософічні листи»)

7. І ЗНОВУ: ПРО ФАЛЬШИВУ Й СПРАВЖНЮ ЛЮБОВ ДО ВІТЧИЗНИ

«Більше, аніж будь-хто з вас, повірте, я люблю свою країну, бажаю їй слави, вмію цінувати високі якості мого народу. Але я не навчився любити свою Батьківщину із заплющеними очима, зі схиленою по-рабськи головою, із замкненими вустами. Я знаходжу, що людина може бути корисною для своєї країни тільки в тому разі, якщо вона ясно бачить її; я думаю, що час сліпих закоханостей минув, що тепер ми перш за все зобов’язані Батьківщині істиною... Для мене є чужим, зізнаюсь, оцей блаженний патріотизм лінощів, який пристосовується все бачити в рожевому світлі й плекає свої ілюзії і на який, на жаль, у нас хибують тепер чимало непересічних умів».

(«Апологія божевільного»)

8. МОТИВИ НАПИСАННЯ «ФІЛОСОФІЧНИХ ЛИСТІВ»

«...Я сказав лише — і повторюю, — що пора вже кинути ясний погляд на наше минуле, і не задля того, щоб взяти з минулого старі, зітлілі реліквії, застарілі ідеї, які поглинув час, старі антипатії... — але задля того, щоб дізнатись, як ми повинні ставитися до свого минулого... Почуття, яким пронизаний увесь уривок (перший із «Філософічних листів». — І.С.), аж ніяк не є ворожим Вітчизні; це — глибоке відчуття наших хвороб, яке висловлене з болем й гіркотою — і тільки це».

(«Апологія божевільного»)

Дуже цікавий момент — це лист Пушкіна до Чаадаєва, написаний восени 1836 року, невдовзі після публікації першого з «Листів» та в розпал репресій проти колишнього «сердешного, улюбленого» друга поета (згадаємо, що саме до Чаадаєва звернені слова: «Товарищ, верь: взойдет она, звезда пленительного счастья!»). Спочатку Пушкін у цьому листі відстоює цілком вірнопідданську, проімперську позицію («Росія врятувала Європу від дикої монгольської навали», «Петро Великий в нас сам по собі є цілою всесвітньою історією») — не бажаючи чесно сприйняти погляди друга, проте потім, наприкінці листа, визнає: «А втім, багато чого у Вас є глибоко справедливим. Справді, ця глуха байдужість до будь-якої вільної думки воістину може привести у відчай...» Дуже інформативне листування!

Але й біографія Чаадаєва сама по собі є не менш цікавою, захопливою і змістовною, ніж його твори. Як прийшов витончений, рафінований аристократ з багатої родини (яка мала певний, щоправда, непрямий стосунок і до України) до таких «бунтівних» ідей? Про це — далі.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»