Райдужний прапор кооперації

Під час катастрофічної для війська УНР епідемії тифу 1919 року створений кооператорами Подільський «Союз-банк» закупляв військове майно, ліки, видавав гроші для піклування за хворими. Основи цієї потужної системи кооперації на Поділлі заклав Йоахим Волошиновський. Поляк римо-католик з єзуїтською освітою видавав перший україномовний тижневик про кооперацію у Наддніпрянській Україні. Побратим В’ячеслава Липинського залишив яскраву сторінку в історії країни. На Волинь Йоахим Волошиновський приїхав у 59 років досвідченим журналістом та управлінцем, де спробував втілити унікальний проект українсько-польської співпраці через кооперацію.

«Високого зросту, карі очі, пропорційний ніс, сиве волосся, продовгувате обличчя», читаємо у документах особової справи Йоахима Волошиновського. На одній зі сторінок характеристика ділових якостей: «Дотримується правил, проявляє ініціативу, вміє спілкуватися з публікою, викликає цілковиту довіру, уважний та сумлінний, до зовнішньої служби непридатний через вік та стан здоров’я, але може виконувати службу у вищих органах влади». На час роботи у Волинському воєводському управлінні знав п’ять мов, мав дорослого сина, який сам заробляв собі на життя.

Й. Волошиновський народився 20 травня 1870 року в Сербах на Поділлі, у родині Августина та Юзефи, вчився в єзуїтських школах у Тернополі та Хирові. Господарював у власному селі, а після революції 1905 року почав видавати  власним коштом перший український тижневик «Світова Зірниця», що прислужився до «культурно-господарського усвідомлення мас» - його номери передруковували земства.

Паралельно з видавничою справою, навчав кооперації, створив перші районні закупівельні спілки, які згодом перетворилися у Подільське об’єднання кооперативних спілок. У результаті з 1906-го до 1910 року кількість споживчих товариств у губернії зросла у 20 разів.

1910 року Й. Волошиновський переїхав до Києва і вирушив у Європу, де вивчав тамтешню кооперацію. Пізніше був обраний секретарем Всеросійського Кооперативного Конгресу в Києві. У 1917 році Волошиновський працював членом правління Губернського земства в Києві. До 1919 року редагував “Dziennik Kijowski”, а 1920 року - Волошиновський у пресовому відділі армії, яка разом із Петлюрою рухалась на Київ.

Наприкінці 1919 року на Поділлі мережа кооперативних організацій охоплювала практично всі населені пукти. Кооперативні союзи стали засновниками та партнерами таких потужних організацій як «Дніпросоюз», «Українбанк», «Централ». В умовах так званого «Трикутника смерті» 1919 року, коли війська УНР опинилися між більшовиками і білогвардійцями, кооператори Поділля створили союз «Рада Трьох», який до осені 1920 р. забезпечував ресурсами українське військо.

Генрик Юзефський, волинський воєвода згадував про Й. Волошиновського: «Через «вибух України» зрусифікована місцева інтелігенція почала швидко українізуватися. Чимало державних посадовців, не кажучи вже про дрібних службовців, українців за походженням, мусили вчитися правильно говорити й писати українською. Ішлося про державну мову. Мені розповідали, що багато українських міністрів брали уроки в Йоахима Волошиновського».

У 1920-1921 роках видавав тижневик «Заповіт», присвячений поневоленим народам, мандрував Литвою, господарював на власній землі у Плоцькому повіті. У 1927 році він полишив посаду директора Спілки самоуправлінь у Варшаві, щоб очолити редакцію “Przeglądu Wołyńskiego” («Огляд Волинський») в Луцьку, де працював аж до виборів у Сейм. Він не зрадив своїй любові до української культури і разом із письменником Модестом Левицьким видав посібник «Krotki kurs jezyka ukrainskiego w 10-ciu lekcjach» («Скорочений курс української мови в 10-ти лекціях разом з маленьким словником відомих виразів». (Луцьк, 1928 р.).

Волошиновський приїхав на Волинь на початку так званого волинського експерименту Генрика Юзефського, якого призначили волинським воєводою у 1928 році. Експеримент мав на меті інтеграцію українського населення краю у Річ Посполиту шляхом створення спільних польсько-українських інституцій, зокрема двомовних шкіл, відкриття лояльних владі «Просвітянських хат» замість «Просвіт» і… обмеження зв'язків з українцями Східної Галичини («Сокальський кордон»). Воєвода призначив Волошиновського начальником відділу самоврядування в уряді Волині.

Волошиновський був прихильником української незалежності та критикував польську політику на Волині за упередження щодо українців. «Залишаються урядовці, набрані з різних земель Польщі, які не знають ні локальних умов, ні мови, ні психіки українців, натомість привозять із собою на Волинь вже усталене неприхильне ставлення до цих людей, готові рецепти поведінки з ними, а також готові політичні концепції, які базуються на поверхових статтях жовтої преси». Кооператор застерігав, що загострення стосунків між обома народами може дорого коштувати.

У 20-30-х роках українське населення Волині потерпало від бідності, безробіття, нестачі землі. «Село, нудьга, безробіття. Поволі, поволі й хоч-не-хоч візьмешся за чарчину», – описував тогочасні реалії письменник Улас Самчук. Такі як він у міжвоєнні роки намагалися «підняти» волинське село й через кооператив: «Як нелегко було свого часу намовити перших хлопців, щоб вони, замість горілки, виписали собі першу газету, щоб ходили не лише на вечорниці, але й до читальні, щоб, замість розбивати один одному голови, грали у футбол, робили вистави, будували кооперативу».

Волошиновський писав: кооперативи – це вираження загальнолюдського солідаризму, яке ґрунтується на загальній, а не ексклюзивній спільності життєвих потреб. Він переконував, що це справа аполітична і понадетнічна, а в окремо взятих споживчих кооперативах потрібно користуватися мовою більшості членів. «Ідея кооперації – це найчистіша міжнародна ідея, символом якої є навіть райдужний прапор кооператорів», писав Волошиновський.

На Волині йому частково вдалось втілити це ідеалістичне бачення. Він створив кооперативний союз «Гурт», в якому мирно співпрацювали українці та поляки на основі західноєвропейських зразків кооперації. Ці кооперативи обслуговували лише власних членів. «Гурт» мав власне двомовне видання «Спільна справа», в умовах наступу влади на українську кооперацію, союз оберігав українські кооперативні традиції, мову та діловодство, допоміг багатьом місцевим українцям (які складали 70% усіх членів) та полякам стати заможнішими.

З перспективи 80-ти років ідеї видатного кооператора Волошиновського сприймаються як щось більше, ніж частина «волинського експерименту» польського уряду, вони надихають до відродження і розвитку кооперації на Волині, як надійної економічної основи об’єднаних територіальних громад, які можуть скористатися місцевими ресурсами, якщо немає доступу до іноземних інвестицій чи бракує бюджетних грошей.

Чин Волошиновського заслуговує на експозицію у музеї його побратима В’ячеслава Липинського, але його ідеї не варто списувати в архів. Доречно встановити пам’ятну таблицю на будинку в Луцьку, у якому працював видатний кооператор.

За словами Зіновія Свереди, президента Українського Кооперативного Альянсу, Йоахим Волошиновський був не тільки одним з найактивніших кооператорів в українській історії, але й дав взірець справжньої українсько-польської дружби та партнерства. «Він є прикладом, як щоденна праця може об'єднати людей різних національностей для спільного добра. Ми спільно будемо відроджувати ту велику славу кооператорів та сучасне українсько-польське співробітництво для громад Волині та Поділля», переконаний Зиновій Свереда.