Забута війна

За ідеологічними баталіями навколо причин і рушійних сил початку Другої світової війни, за баталіями, які з подачі Кремля та «істориків у цивільному» з його обслуги спалахнули ледь не по всій Європі, якось забулося про іншу подію ХХ століття, не менш важливу для долі людства. Можливо, ще й тому, що з цією подією пов’язана не кругла, як із Другою світовою, а «напівкругла» дата — 95 років. Можливо, тому, що сьогодні нам ті події видаються сивою давниною, яка аж ніяк не пов’язана з проблемами сьогодення. Чи, можливо, світова економічна криза вкупі із глобальними змінами клімату роблять не надто цікавими для сьогодення уроки минувшини?

Так чи інакше, а не варто забувати, що 1 серпня 1914 року почалася Перша світова війна, яка до осені захопила у свою орбіту всі континенти та океани. Ця війна дуже швидко зруйнувала усталені уявлення про фронт і тил, про засоби ведення бойових дій, про етику (хай і своєрідну) вояцької справи, про способи організації державного та економічного життя, зрештою, про добро і зло, правду і кривду, як це не гучно звучить. А ще світова війна перервала — і на дуже тривалий час — динамічно-еволюційні тенденції суспільного розвитку, замінивши їх революційними вибухами, і призвела до появи ряду перших тоталітарних диктатур, а водночас — до спроб унезалежнення цілого ряду підвладних імперіям націй, у тому числі й України.

УСІ ХОТІЛИ ШВИДКОЇ ПЕРЕМОГИ

Отже, хроніка цієї війни. Вона тривала понад чотири роки — з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року. У війну було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд. людей (із 1,8 млрд., які жили тоді на Землі). На війні загинуло 10 млн. осіб, близько 20 млн. були поранені чи скалічені.

Ще на початку ХХ століття в Європі утворилися два військово-політичні блоки — Антанта (Франція, Британія та Росія) та Потрійний союз (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія). Перша група держав прагнула ствердити своє домінування; друга вважала себе скривдженою і хотіла нових територіальних надбань за межами Європи і зміни європейських кордонів на свою користь. Обидва блоки швидкими темпами нарощували обсяги озброєнь, їхні кадрові війська сягали максимально припустимої для мирного часу чисельності — біля одного відсотку від загальної кількості населення. Але водночас ці армії та флоти використовувались тривалий час радше як чинники політичного тиску, ніж як безпосередньо військові фактори; ніхто ані у «верхах», ані у «низах» великої війни не прагнув, проте династичний гонор і патріотичні настрої широких мас істотно звужували можливість політичних маневрів.

Безпосереднім приводом до початку Першої світової став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 року член таємної організації «Млада Босна» студент Гаврило Принцип застрелив у Сараєво спадкоємця престолу імперії Габсбургів, головнокомандувача австро-угорської армії ерцгерцога Франца Фердинанда. За спиною бойовиків «Млада Босна» стояв полковник Драгутин Дмитрієвич — начальник військової розвідки Сербії й керівник потужної міжнародної терористичної мережі. Тож ультиматум від 23 липня, який Австро-Угорщина передала уряду Сербії, був цілком умотивованим і справедливим: ішлося про ліквідацію терористичних баз на території цієї держави. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму, крім однієї, де йшлося про участь австрійської поліції в проведенні слідства на сербській території. До цього заперечення сербів спонукав російський уряд, який заявив про підтримку «братів-слов’ян». А на додачу офіційний Белград не засудив убивство и не висловив співчуття австрійській владі, а белградські газети відверто зловтішалися з приводу загибелі Франца Фердинанда. Тож Австро-Угорщина оголосила війну, й її війська наприкінці липня вдерлися на сербську територію. У свою чергу російській уряд почав мобілізацію в ряді військових округів, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня також розпочала загальну мобілізацію, а ввечері цього дня німецький посол вручив у Петербурзі російському міністрові іноземних справ ноту з оголошенням війни Росії. З серпня нота такого ж змісту була передана французькому уряду. Німеччина без попередження вдерлася на територію Бельгії, й це стало приводом негайного вступу у війну Великої Британії. Невдовзі у війну на боці держав Антанти вступила Японія, а на боці австро-німецького союзу — Оттоманська імперія (Італія тим часом вичікувала).

На початку війни хвилі шовінізму накрили всі воюючі держави. У Російській імперії юрби трощили крамниці, що належали власникам із німецькими прізвищами; Санкт-Петербург став Петроградом, а майбутній славетний український філолог Юрій Шевельов услід за своїм батьком — царським полковником — позбувся «непатріотичного» прізвища Шнейдер. А у Британії правляча Ганноверська династія перетворилася на Віндзорів...

Німецька армія на початку війни керувалася т. зв. «планом Шліффена» (генерал Шліффен очолював німецький генштаб у 1891—1905 роках). За цим планом, у разі війни на два фронти, передбачалося бити противників нарізно. На початковому етапі війни на Заході мали бути зосереджені близько 80% збройних сил Німеччини, а решта — на Сході. Після розгрому впродовж 4—6 тижнів французької армії й оволодіння Парижем Німеччина мала перекинути війська на Схід і завдати нищівної поразки Російській імперії. Це дозволяло використати перевагу в кількості та якості озброєння та у мобілізаційній готовності над Антантою, оскільки остання мала більші матеріальні та людські ресурси й у разі затяжної війни одержувала б істотні вигоди.

Долаючи запеклий опір армії нейтральної Бельгії, німецькі війська стрімко рухалися вперед. Французьке військо, яке намагалося спинити їх на франко-бельгійському кордоні, зазнало поразки. Відкрився шлях на Париж; уряд Франції залишив столицю й переїхав у Бордо. 5—12 вересня грандіозна битва йшла на північному сході від Парижа на річці Марні. Німецьке командування сподівалось оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі й англійські війська, що висадилися на континенті, відбили всі атаки й перейшли в контрнаступ. Невдовзі лінія фронту стабілізувалася. Вона досягла 600 км — від кордонів Швейцарії до Атлантики. До цього війна була маневреною; тепер вона набрала позиційного характеру, обидві сторони щосили заривались у землю, споруджуючи лінії траншей (першу, другу, третю...), дерев’яно-земляні й бетонні укріплення, перед якими простяглись мінні поля й ряди колючого дроту.

На Східному фронті в цей час дві російські армії спробували було з ходу оволодіти Східною Прусією, проте після перших успіхів зазнали поразки; у полон потрапило 135 тисяч російських вояків, а командувач 2-ї армії генерал Самсонов наклав на себе руки. Успішнішими були бойові дії проти Австро-Угорщини: російські війська захопили Львів, вийшли до Карпат і почали їх перетинати, намагаючись вийти на Угорську рівнину.

На Балканах сербська армія несподівано для всіх відбила австрійський наступ; після вступу у війну Османської імперії російсько-турецький фронт розтягнувся на 350 км, бойові дії почалися в Аравії, Палестині, Іраку. Й у Африці, на території ряду німецьких колоній, теж розгорнулися бої — на території нинішньої Танзанії вони тривали до листопада 1918 року...

КОЛЮЧИЙ ДРІТ ТА ОТРУЙНІ ГАЗИ

Так чи інакше, а станом на листопад 1914 року всім стало зрозуміло, що блискавична війна, на успіх у якій сподівались обидва блоки, не вдалася. Війна перетворилася на позиційну, траншейну, де просування військ під час наступів найчастіше обмежувалося кількома кілометрами, за контроль над якими під шаленим артилерійським і кулеметним вогнем гинули десятки тисяч людей. Прорвати такий фронт можна було тільки за допомогою зосередження тисяч гармат, які б переорали траншеї противника, або... 22 квітня 1915 року поблизу бельгійського міста Іпр німецька армія вперше у світовій історії здійснила газову атаку. Із 15 тисяч отруєних хлором англійських вояків третина загинула. Зі свого боку англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли, а на другому етапі операції — атакувати з моря Стамбул. Але висадка десанту була невдалою і призвела до численних втрат.

У травні 1915 року Італія, якій Антанта пообіцяла після війни віддати Трієст та інші австрійські області з італійським населенням і передати під протекторат Албанію, оголосила війну Центральним державам (так тепер почав зватися союз Німеччини, Австро-Угорщини та Оттоманської імперії). Тоді ж на Східному фронті після шаленої артилерійської підготовки німецькі й австрійські війська перейшли у наступ і прорвали російську оборону. Впродовж наступних п’яти місяців вони зайняли Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії та Білорусі. Російська армія втратила 850 тисяч убитими й пораненими, 900 тисяч полоненими. Згодом фронт стабілізувався на лінії від Ризької затоки до кордонів Румунії. Під впливом німецьких перемог війну Антанті восени оголошує Болгарія, і союз противників Антанти одержує ще одну назву — Четверного. Через болгарську територію Оттоманська імперія тепер вільно могла спілкуватись із своїми союзниками. Прямим наслідком вступу Болгарії у війну став розгром Сербії німецькими, австро-угорськими й болгарськими військами.

Кампанія 1916 року розпочалася на Західному фронті. 21 лютого німецькі війська на ділянці довжиною 40 км перейшли у наступ, якому передувала нищівна артилерійська підготовка. Головний удар спрямовувався проти фортеці Верден, яка становила осердя оборони французів. Проте за кілька місяців кровопролитних боїв ціною великих втрат німці заглибилися в оборону французів лише на 7 км. Їм удалося увійти в руїни центрального форту Вердена, але кілька десятків знесилених солдатів, які це зробили, не мали вже ані фізичної, ані моральної змоги продовжувати вести бій і відступили. Верденська битва, названа ще «Верденська м’ясорубка», тривала до грудня. В ній загинув майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів.

Користуючись тим, що увага німецьких штабів була прикута до Вердена, 1 липня французькі й англійські війська повели наступ на річці Соммі. Сім днів тривала артпідготовка. На кожен метр фронту французька артилерія викинула близько однієї тонни металу. В цій битві вперше взяло участь 79 англійських танків. Проте прорвати німецький фронт не вдалося. Битва на Соммі припинилася; втрати обох сторін у ній перевищували 1300 тисяч осіб.

На Східному фронті 4 червня російські армії під командуванням генерала Брусилова після сильної артилерійської підготовки та застосування газів прорвали австро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття; глибина просування становила 60—100 км, було взято близько 400 тисяч полонених. Та закріпити успіх і перейти в стратегічний наступ не вдалося: не вистачало ані резервів живої сили, ані спорядження, ані зброї. На боці Антанти 16 серпня у війну вступила Румунія, але її війська невдовзі були розбиті, й більшість території країни виявилася окупованою; відтепер Східний фронт простягався від Балтики до Чорного моря.

Утім, крім Західного та Східного (і ряду другорядних — Балканського, Кавказького, Іракського, Близькосхідного), існував ще один фронт, на якому також вирішувалася доля війни. Це — світовий океан. Уже понад століття Британія була його визнаною володаркою. Проте німецький флот кинув їй виклик. Німецькі крейсери-рейдери діяли у 1914—1915 роках у водах усіх океанів, а 31 травня — 1 червня 1916 року в Північному морі біля півострова Ютландія основні сили британського і німецького флотів зійшлися в найбільшій за всю історію цивілізації морській битві. Британський флот втратив три лінійні крейсери, три броненосні крейсери і вісім есмінців загальним тоннажем 114 тисяч тонн. Втрати німецького флоту становили: лінійний корабель, лінійний крейсер, чотири легкиі крейсери та п’ять есмінців загальним тоннажем 60 тисяч тонн. Історики по-різному оцінюють, хто виграв цю битву в суто військовому плані, але в політичному плані виграш був, безумовно, на боці Британії: німецьке головне командування вирішило не ризикувати важкими кораблями, і вони до кінця війни простояли в портах, не роблячи більше спроб прорвати встановлену Антантою морську блокаду, а тим часом у матроському середовищі зростали революційні настрої.

А от підводна війна розгорталася з очевидною перевагою Німеччини. У лютому 1915 року Берлін оголосив усі води, які омивають Велику Британію, зоною бойових дій. 7 травня об’єктом атаки став англійський пасажирський лайнер «Лузитанія» з 1196-ма пасажирами на борту, з них 128 були американці. Загибель «Лузитанії» стала однією з найбільших морських катастроф. США виступили з рішучим протестом, і Німеччина, побоюючись конфлікту з Америкою, тимчасово обмежила підводну війну, проте ненадовго. 1916 року німецькі субмарини фактично почали необмежену війну, топлячи всі судна у водах навколо Британських островів.

РЕВОЛЮЦІЙНІ ВИБУХИ ТА АМЕРИКАНЦІ В ЄВРОПІ

Підводна війна, жертвами якої стали сотні американських громадян, істотно вплинула на громадську думку США, яка до цього схилялася до невтручання в європейські справи. З лютого 1917 року США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною, а 6 квітня американський Конгрес оголосив їй війну. Через рік на Західному фронті було понад 2 млн. добре озброєних американських вояків. Це не лишало Центральним державам шансів на військову перемогу, тож Берлін активізував спроби використання політичних чинників проти Антанти. 24—30 квітня 1916 року незалежницькі сили підняли в Ірландії збройне повстання, лідери якого розраховували на підтримку Німеччини, але транспорт зі зброєю був перехоплений британським флотом. А після початку російської революції 1917 року німецькі генштаб та МЗС істотно посилили фінансування партії більшовиків, яка ставила на меті вихід Росії з війни, та різноманітних пацифістських рухів у державах Антанти.

Російська демократична революція вибухнула на початку весни 1917 року несподівано для всіх політичних суб’єктів усередині імперії та поза нею. Це був стихійний процес справжньої народної самодіяльності як у Петрограді, так і на національних околицях держави. Досить сказати, що за місяць до початку революції лідер більшовиків Ленін, який перебував на еміграції в Швейцарії, публічно висловив сумнів, що політики його покоління (тобто 40—50-літні) доживуть до революції в Росії. Проте саме радикальні російські політики швидше за інших перебудувалися і виявилися готовими «осідлати» революцію — як уже було сказано, за німецької підтримки.

На загал, російська революція не була випадковістю; навіть дивно, що вона не вибухнула, скажімо, на рік раніше; всі соціальні, політичні та національні проблеми в імперії Романових уже тоді загострилися до межі, й це при тому, що з формально-економічного боку промисловість динамічно розвивалася, запаси зброї, боєприпасів та амуніції істотно збільшилися. Проте крайня неефективність центральної влади та корумпованість еліти, неминучі за умов самодержавства, зробили свою справу. А далі цілеспрямоване розкладання армії, підрив тилу, саботаж спроб конструктивного розв’язання назрілих проблем укупі з невигойним шовіністичним централізмом практично всіх великоросійських політичних сил украй загострили кризу.

Під час кампанії 1917 року війська Антанти мали навесні одночасно перейти в генеральний наступ на всіх європейських фронтах. Але російська армія виявилася неготовою до наступу, отже, квітневі атаки англо-французьких військ в районі Реймса зазнали невдачі, втрати вбитими і пораненими перевищили 100 тисяч людей. У липні російські війська здійснили спробу перейти в наступ на львівському напрямі, однак змушені були відступити з території Галичини й Буковини, а на півночі майже без бою здали Ригу. І, нарешті, битва біля селища Капоретто в жовтні призвела до катастрофи італійської армії. 130 тисяч італійських солдатів загинули, 300 тисяч здалися в полон, і лише терміново перекинуті з території Франції на автомобілях англійські й французькі дивізії змогли стабілізувати фронт і не допустили виходу Італії з війни. І, нарешті, після листопадового перевороту в Петрограді, коли до влади прийшли більшовики та ліві есери, на Східному фронті спершу де-факто, а потім і де-юре було оголошене перемир’я, причому не тільки з Росією та Україною, а й із Румунією.

Інакше кажучи, використання військово-політичних чинників дало державам Четверного союзу шанс якщо не розгромити Антанту, то підписати мир на вигідних для себе умовах. 1917 рік і перша половина 1918 року засвідчували, що таке начебто можливе. Адже укладені в Бересті (Брест) 27 січня угода з новопосталою Україною, а 3 березня — мирний договір із Росією відкрили можливість перекинути значне число військ на Захід, а також використати для потреб війни величезні продовольчі та сировинні ресурси, що були отримані Німеччиною та її союзниками за цими угодами. Відтак з кінця березня до початку червня німецька армія провела на Західному фронті три наступальні операції. Пожертвувавши сотнями тисяч своїх солдатів, вона перейшла ріку Марна і наблизилась до Парижа на відстань пострілу з далекобійної гармати («Велика Берта»). Париж і Лондон зазнавали нічних атак авіації та цепелінів. Проте людські ресурси Центральних держав уже були виснажені, а вкрай недалекоглядна політика щодо України, на території якої були розташовані німецькі та австро-угорські війська, призвела до того, що влітку там розпочалося масове селянське повстання, що унеможливило подальше вивільнення військ для Західного фронту.

18 липня 1918 року війська Антанти почали наступ і відкинули німецьку армію від Марни. Поблизу Ам’єна 8 серпня за один день були розгромлені 16 німецьких дивізій. Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператорові Вільгельму ІІ про доцільність негайного укладання миру. Поки Берлін коливався, під натиском армій Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія, за місяць запросили миру Австро-Угорщина й Оттоманська імперія. Щоб спробувати спинити наступ союзників, німецьке командування вирішило зняти з кораблів матросів і сформувати з них кілька дивізій. У відповідь військові моряки повстали. Це повстання почалося 3 листопада в місті Кіль і охопило інші бази флоту, інспірувавши невдовзі збройний виступ робітників і солдатів у самому Берліні. 6 листопада Антанта погодилася прийняти німецьку делегацію для підписання перемир’я, і наступного дня вона перетнула лінію фронту. А революція розгорталася — 9 листопада Німеччина була проголошена республікою, кайзер Вільгельм ІІ зрікся і втік у Голландію. Нарешті на світанку 11 листопада 1918 року між Німеччиною та Антантою було підписано перемир’я. Об 11-й годині ранку пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Перша світова війна закінчилась.

...Сучасники назвали цю війну Великою і були певні, що нічого подібного не може повторитися. Адже на ній загинуло лише в Європі стільки людей, скільки під час воєн двох минулих століть. Унаслідок війни загинули могутні імперії й постали нові національні держави; у новому світі, утвореному по війні, не знайшли себе цілі покоління та нації, отже, один за одним почали поставати авторитарні й тоталітарні режими, і страх перед можливістю нових воєнних трагедій відкривав шлях тим, хто хотів цих воєн в ім’я всесвітнього панування чи то Третього Рейху, чи то Третього Інтернаціоналу...