Бандера ожив у хіп-хопі

Про цю виставу розповідали на пропагандистському телеканалі «Россия 24» як про «подарок украинской пропаганде аж в Берлине». Нею захоплюються українські музиканти, як-то Альберт Цукренко з «Хамерман знищує віруси». У спектаклі поєднані українські народні та повстанські пісні із сучасною музикою, а за основу сюжету взята біографія лідера ОУН-УПА Степана Бандери. Прем’єра відбулась півтора роки тому у берлінському театрі Maxim Gorki, у 2014 та 2016 названого театром року у Німеччині. Більшість пісень до «Бандери» написав діджей та рок-музикант Юрій ГУРЖИ.

Юрій народився в Харкові в 1975. У 1992—1995 працював на перших незалежних радіостанціях в Україні, а після переїзду до Німеччини створив разом з літератором Володимиром Камінером танцювальний клуб «Руссендиско», який здобув загальнонімецьку популярність, при цьому його репертуар повністю складався з (пост)радянської — російської, української та єврейської — рок- і поп-музики.

Після Революції Гідності та початку агресії Росії проти України Юрій за згодою з партнером припинив вечірки «Руссендиско», а потім як діджей заснував новий проект з переважно українським репертуаром — Born in UA.

Цим активність нашого земляка не обмежується. Він також керує інтернаціональним за складом і репертуаром рок-клезмер-гуртом RotFront — Emigrantski Raggamuffin Kollektiv, пише музику для театральних вистав і фільмів, а в 2016 видав у Німеччині збірку сучасної української музики «Borsh Division — Future Sound of Ukraine», до якої увійшли композиції «ДахаБрахи», «Перкалаби», Сергія Жадана й «Собак», Тараса Чубая, Мар’яни Садовської, «Гуцул Каліпсо», 5’nizza — загалом 16 груп і сольних проектів. Крім Німеччини, диск надійшов у продаж у Японії, Великобританії та Італії.

28 червня у київському театрі PostPlay Юрій Гуржи виконає пісні не тільки з «Бандери», а й зі свого мюзиклу «Who was Essad Bey?», створеного на основі біографії Ессад Бея (він же Курбан Саїд, Лев Нуссімбаум. 1905—1942), народженого в Україні автора класичного роману азербайджанської літератури «Алі та Ніно».

На наші питання Юрій відповів, перебуваючи на гастролях у Сербії (див. попереднє інтерв’ю в «Дні» від 19 травня 2016 — «Майбутній звук України». 

— Юрію, розкажи трохи історію створення обох опер. Як до тебе прийшли ці задуми? Як вони набули саме таку форму? Хто допомагав створювати їх?

— Спочатку я виявив історію Ессад Бея, вона мене вразила, непереборно захотілося нею поділитися. Самі собою народилися дві пісні, абсолютно без зусиль, і стало ясно, що на цьому я не зупинюся. І тут паралельно з’явилась Саша Маріанна Зальцман, яка керувала в той час Малою сценою театру Gorki — запросила до себе й дала повний карт-бланш. Ми об’єдналися з Деніелом Каном, який свого часу встиг пограти в моїй основній групі RotFront, й досить швидко до нас долучилася Марина Френк. З нею через кілька років ми зробили «Бандеру». І в тому, і в тому випадку це колективна творчість, але пісні кожен з нас писав окремо, і я, мабуть, написав їх більше, ніж решта.

— Що це за історії з погляду драматургії? Яке в них співвідношення фактів і вимислу?

— У випадку з Ессад Бєєм досить багато фактажу, вигадані там хіба що діалоги в піснях — як, наприклад, в пісні «Joseph», де мама головного героя заклинає його поводитися привітно з гостем, що приходить на вечерю, юним грузинським хуліганом Йосипом Джугашвілі. Те, що останній бував в будинку Нуссімбаумов (справжнє прізвище Бея)  в Баку — факт, але чи була подібна розмова? ...

В «Бандері» більше спостережень за тим, як він перетворювався на легенду, на символ, як це ім’я використовувалося і використовується пропагандою, й менше безпосереднього переказу біографії.

— Чому у «Бандери» саме така стилістика — на основі хіп-хопу? Ти начебто раніше був досить байдужий до цього стилю.

— Не скажу, що був байдужий!.. Просто не було приводу звернутися до цього жанру, аж раптом виявилося, що він підходить ідеально — звичайні пісні складно нашпигувати такою кількістю інформації, а в хіп-хопі це працює.

— А яке у тебе особисто ставлення до Бандери? Він просто важлива історична постать або ж актуальний для сьогоднішньої України?

— Постать, як не крути, важлива, і з нею треба розбиратися, причому без істерик і піни у рота. Сподіваюся, що наша хіпхопера є чудовим приводом для цього.

— Не утримаюся від спокуси спитати, якою була реакція численної громади вихідців із СРСР у Німеччині на «Бандеру»?

— Реакція вже навіть на згадку імені Бандери насторожена як мінімум. Але, так чи інак, українців приходило на спектаклі досить багато, і мені здається, їм швидше сподобалося.

— А що говорили в Росії? Тобі запам’ятався якийсь особливо феєричний пасаж?

— Я особливо не відслідковую, це шкідливо для психіки (посміхається). Але в горезвісній програми «60 хвилин», яку я все ж подивився... ну, феєрично, звичайно, все. Сам факт: у студії зібралися люди, досить довго і емоційно обговорюють спектакль, який жоден з них не бачив, — на тлі вкраденого в Мережі трейлеру й зациклених кадрів з відео Коли Карабіновіча (йдуть у проекції під час вистави). І ось вони переказують, деконструюють перші два абзаци рецензії на «Бандеру» історика Олександра Гогуна, опублікованої на Радіо Свобода, дроблячи по реченнях... Позамежний абсурд!

— Чому в Києві будуть представлені тільки пісні, а не спектаклі цілком? Що потрібно зробити, щоб відбулися повноцінні українські прем’єри?

— Це перша спроба, розвідка боєм. А щоб ми приїхали зі спектаклями, потрібно всього дві речі — зацікавлені організатори й бюджет.

— Ми з тобою востаннє розмовляли понад 3 роки тому. Що змінилося з того часу? Який зараз стан проекту Born in UA? Групи Ротфронт?

— На дану мить музика з Born in UA інтегрована в мої діджей-сети, а як самостійна тематична вечірка проект заморожений через відсутність закладу, готового прихистити проект. RotFront гастролює й отримує від цього велике задоволення. А в травні в Києві показували фільм «Der Chronist» Маркуса Велша, я писав для нього музику.

— І, звичайно, про творчі плани. Чи є у тебе який-небудь великий задум поза гастрольно-концертними буднями?

— Нова платівка RotFront — зараз головний пріоритет. Останній наш альбом вийшов у 2014, маємо масу ідей і нового матеріалу, пора це все, нарешті, довести до розуму. Паралельно беру участь в проекті Troubadours 2020 року — це чудова історія, в рамках якої в різних точках Європи перетинається юрба європейських музикантів — бельгійців, французів, іспанців, угорців, поляків і сербів. Ми зараз на початковому етапі, але наступного року, сподіваюся, перетворимося на повноцінний транснаціональний оркестр з авторським репертуаром. Ну й весь мій досвід роботи з театром був страшно цікавий — хочеться продовження.