Барон Мюнхгаузен у малюнках Густава Доре

Завдяки чудовому малювальнику й граверу Густаву Доре невгамовний авантюрист барон фон Мюнхгаузен здобув світовий успіх. У другій половині XIX століття спільне московське й Санкт-Петербурзьке видавництво «Товарищество М. Вольфъ» випустило серію із півсотні дитячих книжок невеликого — дуже зручного для дитини формату, у гарних сап’янових палітурках. У знаменитій дитячій серії «Золота бібліотека», що, завдяки щасливому випадку, збереглася не лише в букіністів-антикварів, а й серед раритетів, є чудово оформлені Густавом Доре «Походеньки й пригоди барона фон Мюнхгаузена». Віддаючи данину читацькому попиту, заповзятливе видавництво поставило собі за мету надрукувати повну версію найпопулярніших творів для дітей та юнацтва.

До серії, надрукованої в пітерській друкарні, увійшли й легковажні твори в дусі модних тоді журнальних «Оповідань для хлопчиків і дівчаток», золота класика: арабські казки «Тисяча й одна ніч» й казки братів Гауф, «Піноккіо» Чарльза Коллоді, «Маленький лорд Фаунтельрой» Ф.-Г. Бернетт, «Хатина дядька Тома» Бічер-Стоу, «Святочні оповідання» Чарльза Діккенса й, звісно, фантастичні пригоди Мюнхгаузена, написані Рудольфом Еріхом Распе.

Невичерпна фантазія й бурлескний гумор Рудольфа Распе подарували книжці небувалий успіх у читача будь-якого віку й соціального становища, й особливо — у дітей та юнацтва. В образі головного персонажа письменник зобразив свого друга Карла Фрідріха Ієроніма фон Мюнхгаузена, який мав схильність до хвалькуватих перебільшень у своїх нескінченних розповідях про полювання й воєнні битви. Цікаво, що аж до п’ятого перевидання книжки про легендарного Мюнхгаузена, його автором вважався німецький письменник Бюргер, який насправді був лише перекладачем книжки Распе. Причини, які змусили досить відомого свого часу літератора, археолога й дослідника Рудольфа Распе анонімно видавати перші наклади твору про свого друга, легковажного барона — очевидні. Однак, як водиться, історія згодом усе розставила по своїх місцях. Бюргер, який узяв на себе працю перекласти твори Распе, пізніше став його особистим біографом, і в передмові до англомовного видання 1787 року сам пояснив читачеві, кому по праву належить авторство книжки.

Як «канву» для своїх розповідей про славні пригоди барона, Рудольф Распе взяв короткі гумористичні історії. Частина з них мала історичне коріння — наприклад, воєнна «російська кампанія» або похід проти турок, інші ж — подорож на Сонце або на дно морське, явно з розряду модного нині «фентезі», а пригоди на полюванні виглядають як утрируваний варіант популярних у всі часи мисливських байок. І все ж таки, для того щоб вигаданий світ Распе дійсно ожив і припав до смаку читачеві, потрібен і надвиразний ілюстративний ряд.

Дивна «спаяність» ілюстративного ряду, як віртуозних сюжетних малюнків на весь аркуш, так і крихітних (усього декілька сантиметрів), але надзвичайно виразних заставок, дозволяє читачеві буквально бачити перед собою всю серію баронівських пригод. Художник ліпить свого головного персонажа з теплим гумором, тому характер цих малюнків ніколи не переходить тонку межу, що відділяє їх від карикатури. Гіпертрофовані риси обличчя Мюнхгаузена — понадміру довгий і завжди задертий ніс, хвацьки закручені кінчики вусів, накладні буклі з тоненькою кіскою запам’ятовуються глядачеві миттєво, назавжди «врізаючись» у пам’ять. Примітним є й той факт, що й значно пізніше, під час багатьох перевидань цієї книжки й народження анімаційного образу Мюнхгаузена, його тип, вдало знайдений Густавом Доре, за великим рахунком не змінився. Сьогодні ми продовжуємо любити барона таким, яким його створив понад сто років тому знаменитий французький гравер.

Коли розглядаєш ілюстрації, заново переживаєш усі легендарні пригоди кумедного персонажа — зустріч у пустелі з крокодилом і левом, політ на гарматному ядрі, подорож морським дном серед химерних величезних риб, порятунок себе на коні за допомогою витягування за кіску й інші небилиці. Глибоко перейнявшись духом книжки Распе, художник передав і сатиричний ухил «Пригод…», користуючись не тільки гротесковим образом харизматичного вигадника-барона, а й за рахунок другорядних персонажів, не менш комедійних. Вони співучасники його неймовірних пригод, і для Доре ці персонажі ніби втілюють собою загальні людські слабкості, недвозначно позначені художником в їхньому зовнішньому вигляді — підкреслено святенницьких і дурнуватих рисах обличчя, деталях неохайного одягу, підкреслено смішній постановці фігури. На одній з гравюр Доре читач бачить двох остров’ян: товсті й надзвичайно серйозні, вони збирають урожай огірків на вирваному з корінням дереві, що летить високо в небі по волі урагану. А ось старий п’яниця, в якого з голови підіймаються густі винні пари — в прямому значенні, після того як він підняв срібну пластину, що замінювала йому верхню частину черепа, дуже ушкоджену під час воєнних дій. Через декілька сторінок — портрет чванливого шаха, що попиває дороге вино й не відає про те, що гість заліз до його гарему, а на заставці чергової глави — підлесливий візничий, який малює в повітрі корону й герб свого пана.

Характеристики тварин у поданні Густава Доре — незрівнянні. Як досвідчений анімаліст малює він зграю сухорлявих мисливських псів і улюблену собаку Мюнхгаузена, що нерухомо чекала його на одному місці декілька днів, аж до виснаження. Хижаки на цих віртуозних гравюрах позбавляються своєї природної агресії: жирний і добродушний ведмідь через жадібність i цікавість готовий простромити себе голоблею, яку меткий Мюнхгаузен змастив салом. А лютий лев влітає з розгону у величезну роззявлену пащу крокодила, рятуючи таким чином життя наляканому барону. Пропорції та характер тварин, їхні пружні мускули й напруження перед стрибком, грізний або кепський настрій — схоплені майстром реалістично-гостро, з очевидним присмаком сатири. Будь-який сюжет у виконанні Густава Доре — бенкетуючі воєначальники з роздутими від спиртного й закусок животами-барабанами або меланхолійне Сонце, «що підхопило нежить», обіграні немов граючи: легко, яскраво, з характеристикою, що запам’ятовується, й абсолютно віртуозно з технічного погляду.

У цій чарівній безпосередності й підкресленій легкості, напевно, й криється абсолютно особлива, неповторна чарівливість ілюстрацій до «Походеньок і пригод барона Мюнхгаузена».

А тим часом малювальник, гравер і скульптор Луї Крістоф Поль Густав Доре, широко відомий завдяки багатогранності свого художнього таланту. Як це буває у багатьох обдарованих людей, його здібності проявилися дуже рано. Перші свої літографії він створив у віці одинадцяти років, і вже в шістнадцять почав співпрацювати з сатиричною газетою «Journal pourrie». Його забавні, оригінальні малюнки публікувалися в цій газеті впродовж декількох років, а паралельно Доре створював сотні малюнків-ілюстрацій для класичних літературних творів.

Тим етапом, з якого, власне, й почалася гучна популярність художника, стали серйозні замовлення на оформлення зібрань творів Франсуа Рабле, «Contes drolatigues» Оноре Бальзака, «Казок» Нерро, «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса, «Атали» Шатобріана, «Божественної комедії» Данте Аліг‘єрі, Біблії, «Втраченого раю» Джона Мільтона, «Байок» Жана де Лафонтена, «Несамовитого Роланда» Лудовіко Аріосто, «Дослідів» Монтеня, «Ідилії короля» Альфреда Теннісона, оповідань Едгара Аллана По.

Серед величезної кількості ілюстративних творів художника, найкращими прийнято вважати гравюри до Рабле, Сервантеса, Распе й зрозуміло глибокі, тонко нюансовані, монументально-величні малюнки на біблійні сюжети.

Тим часом, майстер аж ніяк не обмежував себе тільки графікою. Він намагався писати великоформатні живописні полотна, хоча, суворо кажучи, як зазначали його сучасники, Доре-художник поступався Доре- малювальнику. Чудово продумуючи композицію, впевнено моделюючи світлотінь, він, утім, зовсім не був чуйним колористом. Серед найбільш вдалих картин Густава Доре варто назвати «Дочку Ієфая», «Побиття немовлят», «Тіла мучеників у цирку», «Россіні на смертному одрі», композицію у своєрідному патріотичному дусі того часу — «Данте та Віргілій на крижаному озері, в якому мучаться зрадники вітчизни», а також «Смерть Орфея». Крім того, Доре належить авторство картини «Вхід Христа до Єрусалима». Ймовірно, ця остання картина, пов’язана зі Святою Землею й біблійними текстами, була особливо близька художникові, оскільки, на думку деяких фахівців, в його жилах текла єврейська кров: відомий російський критик Володимир Стасов присвятив цій темі окреме дослідження.

В останні роки життя, майстер звертається й до скульптури. Його біографи повідомляють, що творчість Доре, пов’язана з моделюванням об’ємів і пропорцій, виявилася більш вдалою, ніж живописні його роботи. Серед найкращих — скульптурна група «Парка й амури» (1877 року) на сюжет з грецької міфології, де майстер зобразив найбільш повільних, на думку Феокріта, богинь, які втілюють пори року, в оточенні маленьких амурів; величезна ваза, з виноградними лозами й фігурками геніїв-посередників між богами й простими смертними в оточенні граціозних німф, виліплена 1878 року для відливання в бронзі; статуї «Мадонна» та «Єгиптянка, що рятує своє дитя від змії» (1879 року), й остання робота Доре — пам’ятник Олександру Дюма, встановлений на площі Мальзерба в Парижі.

Як водиться, творчість обдарованої особистості заразлива для шанувальників і колег по цеху, а отже має й свою postfactum- історію. Під вплив талановитого французького гравера потрапило чимало художників, незалежно від географічного положення своєї країни, офіційної ідеології й актуальності пануючого художнього напрямку. Росіяни й українські художники також не є винятком, аж до сучасних нам майстрів-станковистів і оформлювачів книжок. Смак до прекрасного закладається з перших кроків, ця аксіома загальновизнана по відношенню до літератури й образотворчого мистецтва. Цікавим є такий факт: відомий майстер «Світу мистецтва» Мстислав Валеріанович Добужинський, також вважав себе знавцем Густава Доре, захоплюючись його творчим генієм. Любов до малюнків французького метра була родом iз дитинства — біографи пишуть про захоплення Добужинського серією «героїчних» (як їх тоді називали, тобто пригодницьких) дитячих книжок. Тому, віддавши данину літературному дару Рудольфа Распе, читач iз особливим хвилюванням гортає сторінки з ілюстраціями й 29 окремими картинами майстра Густава Доре.